Меркантилізм (англ. mercantilism від італ. mercante – продавець, купець) – економічне вчення та економічна політика, що виражають інтереси торгового капіталу в період пізнього середньовіччя та первинного накопичення капіталу.
Меркантилізм був панівним напрямом у всіх європейських країнах з XV ст., у Росії з XVII по XVIII ст., Специфічно виявляючись у різних країнах. Протягом трьох століть (XVI–XVIII ст.) інтелектуальні зусилля прихильників меркантилізму були пронизані єдиною ниткою – доктриною активного торговельного балансу як неодмінної умови національного добробуту.
Епоха розкладання феодального ладу висунула потребу нової організації структурі державної влади, яка економічно спиралася на меркантилізм, який виражав інтереси торговців і промисловців. Меркантилізм виходив із припущення, що держава має витрачати менше, ніж отримує.
У своїй еволюції меркантилізм пройшов дві стадії розвитку:
- ранній меркантилізм або монетарна система;
- пізній, зрілий меркантилізм або система мануфактури.
Спільним у змісті меркантилізму як економічної школи було ототожнення багатства із золотом як грошей і скарбів, продуктивною діяльністю оголошувалась торгівля, переважно зовнішня, з метою забезпечення припливу у країну золота і срібла. Прибічники меркантилізму ототожнювали гроші та капітал, рух відсоткової ставки пов’язували з наявністю грошей у обігу. Відсоток, на думку, є ціна, сплачувана за позику коштів. Чим більше грошей у обігу, тим він нижчий. Збільшення грошей у обігу веде до зниження норми відсотка, тому що супроводжується збільшенням національного багатства.
У ранньому меркантилізмі переважала концепція фінансового балансу, що ставила за мету накопичення у країні найбільшої маси монети, навіщо вживалися законодавчі заходи із залучення грошей у країну та його удержанию. У Великобританії першої стадії меркантилізму було створено «складочні місця» – офіційні пункти, де стягувалися мита з купців; було засновано монетний двір, запроваджено посади митних наглядачів, королівських міняв та сищиків; було прийнято Закон про витрачення, згідно з яким іноземні купці мали всі виручені від продажу гроші витрачати на придбання англійських товарів.
Основні положення раннього меркантилізму:
- всебічне обмеження імпорту товарів (встановлення високих цін імпортовані товари);
- вивіз золота і срібла із країни карався суворими покараннями;
- з метою утримання грошей країні заборонявся їх вивезення зарубіжних країн, а суми, виручені за товар, потрібно було витрачати для придбання місцевих товарів;
- Головною була теорія фінансового балансу, яка доводила політику, спрямовану збільшення фінансового балансу.
Зрілий меркантилізм знайшов свій відбиток у грошової теорії XVI в., за якою накопичення золота і срібла мало сприяти підвищенню рівня економічної активності. Визнавалося корисним як накопичення золота і срібла, а й рух грошей, їх зростання з допомогою участі у товарообігу, позичкового відсотка та участі грошей у розвитку мануфактур. Представники пізнього меркантилізму засуджували заморожування коштів, перетворення їх на «мертвий вантаж». На пізній стадії меркантилізм схвалював розвиток виробництва товарів експорту, створення великих мануфактур.
У XVII ст. внаслідок політики меркантилізму утворюються великі торгові компанії, наприклад, Ост-Індська компанія у 1600 р. в Англії. Реалізації економічної програми меркантилізму сприяв Навігаційний акт О. Кромвеля (1599-1658), діяча Англійської буржуазної революції XVII ст., Лорда-протектора (1653-1658).
Пізньому меркантилізму властива непослідовність, наявність низки протиріч: з одного боку, він проголошував свободу грошового обігу, експорту товарів та грошей, динаміки відсотка, промислового підприємництва, свободу усьому, що сприяло розвитку торгівлі; але, з іншого, – теорія меркантилізму закликала до протекціонізму, допускала монопольні підприємства, санкціонувала колоніальну систему, ратувала за втручання абсолютистської держави у економічне життя. Непослідовність меркантилізму пояснюється бажанням купецтва використати державну владу у своїх інтересах.
Основні положення пізнього меркантилізму:
- зняття жорстких обмежень щодо імпорту товарів та вивезення грошей;
- домінує ідея торговельного балансу;
- утворюється протекціонізм економічної політики держави;
- характерною є система активного торговельного балансу, який забезпечувався шляхом вивезення готових виробів своєї країни та за допомогою посередницької торгівлі, у зв’язку з чим дозволялося вивезення грошей за кордон;
- з’являється принцип купівлі дешевше в одній країні та продажу дорожче в іншій;
- Як свідчить Іммануїл Валлерстайн, основною ідеєю меркантилістів тієї епохи був захист країни та її населення від деградації, пов’язаної з режимом вільної торгівлі.
Меркантилізм – що переважала у всіх державах Західної Європи та залежних від них країнах аж до XIX ст. система відносин між державою та економікою, за якої заохочувалися насамперед ті види торгівлі та галузі промисловості, які забезпечували накопичення золотого запасу, утримання національного флоту та професійних моряків, придбання та збереження джерел стратегічних матеріалів та виробництво сучасних озброєнь.
З XVIII ст. проти меркантилізму стали виступати ліберали, такі як Адам Сміт, які вважали, що не можна наголошувати на наданні виняткових привілеїв корпораціям, на кшталт англійської та голландської Ост-Індських компаній, на шкоду вільній торгівлі та раціональному поділу праці в метрополії.
Згодом слово меркантилізм почало вживатися виключно в принизливому значенні, а в 1930-х і 1970-х рр. н. отримав ходіння термін неомеркантилізм, що вживався з метою очорнити економічних націоналістів.
