Ліквідація банку

Ліквідація банку (Bank liquidation) – процедура припинення функціонування банку як юридичної особи.

Ліквідацію банку може бути здійснено за рішенням власників банку або за рішенням Національного банку, у тому числі за заявою кредиторів, пропозицією тимчасового адміністратора або відповідного структурного підрозділу Національного банку.

Національний банк ініціює процедуру ліквідації банку з урахуванням обґрунтованого укладання відповідного структурного підрозділу Національного банку щодо доцільності відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Національний банк має право відкликати банківську ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку у разі недотримання банком нормативу адекватності регулятивного капіталу та зниження його значення до рівня нижче 3% у разі втрати банком бази даних, що містить інформацію про клієнтів, контрагентів або залишки коштів на рахунках, відкритих у ньому, та неможливості відновлення цієї інформації, а також в інших випадках неналежного виконання своїх функцій, передбачених законодавством.

Рішення про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора приймає Правління Національного банку України.

Ліквідатором може бути призначено:

  1. фізична особа, яка має сертифікат Національного банку України на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банку, високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, економічну чи юридичну освіту та досвід, необхідний для виконання функцій ліквідатора;
  2. юридична особа, яка здійснює професійну діяльність з тимчасової адміністрації та ліквідації банків, з надання аудиторських, юридичних чи консалтингових послуг та має не менше трьох працівників із сертифікатом Національного банку України на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

З дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора припиняються повноваження загальних зборів, наглядової ради, правління (ради директорів) банку та тимчасового адміністратора, який негайно передає справи ліквідатору. Банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій.

З дня призначення ліквідатора щодо нього переходять права органів управління банку. Між Національним банком та ліквідатором у день призначення укладається договір про ліквідацію банку.

Ліквідатор з дня свого призначення вживає таких заходів:

  1. оприлюднить інформацію про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора банку;
  2. повертає уповноваженому структурному підрозділу центрального апарату Національного банку України, який здійснює реєстрацію та ліцензування банків, банківську ліцензію та дозвіл Національного банку України на здійснення операцій;
  3. блокує всі засоби зв’язку з банками кореспондентами з метою запобігання незаконному відтоку коштів в іноземній валюті;
  4. письмово повідомляє всі банки-кореспонденти про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора;
  5. здійснює перерахування коштів банку з його кореспондентських рахунків на накопичувальний рахунок ліквідатора, закриває прямі кореспондентські рахунки та повертає Національному банку оригінали реєстраційних номерів, виданих Національним банком за встановленою формою;
  6. повідомляє Національний банк про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про рішення щодо припинення діяльності банку шляхом ліквідації.

Кошти, отримані внаслідок ліквідаційної процедури (ліквідаційна маса) – всі види майнових активів (майно та майнові права) банку, що належать йому на праві власності на день відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідації, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у наступній черговості:

  1. зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян;
  2. грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли з зобов’язань банку перед працівниками до порушення процедури ліквідації банку;
  3. вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
  4. вимоги вкладників-фізичних осіб у частині, яка перевищує суму, виплачену Фондом гарантування вкладів фізичних осіб;
  5. вимоги Національного банку, що виникли внаслідок зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування;
  6. вимоги Міністерства фінансів України, що виникли у зв’язку з наданням зворотної фінансової допомоги, за винятком внесків до статутного капіталу;
  7. вимоги фізичних осіб, платежі яких чи платежі на ім’я яких заблоковані (крім фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності);
  8. інші вимоги;
  9. вимоги щодо субординованого боргу.

Майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставоутримувача. Вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок від продажу майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, отриманих від продажу майна банкрута, для задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору однієї черги.

Виплату кредиторам коштів ліквідатор здійснює самостійно з накопичувального рахунку або через банк-агент, визначений за результатами проведення конкурсу лише у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточні рахунки кредиторів, які відкриті в інших банках. Після завершення всіх процедур ліквідатор подає Національному банку звіт про ліквідацію банку.

(Див. Банківський нагляд, Державне регулювання банківської діяльності, Заходи впливу).

Залишити коментар:

Site Footer