Купон (англ. і фр. coupon – частина від фр. couper – різати, відрізати) – відрізна частина облігації, яка обмінюється на певний процентний дохід із встановленою під час випуску цінного паперу періодичністю. Історично частина бланка облігації відводилася під купони. Коли наставав термін платежу, відповідний бланк відрізався і обмінювався на належні гроші. Нині, коли переважна більшість цінних паперів випускається у вигляді електронних записів на рахунках інвесторів, періодичні платежі за облігаціями прийнято називати купонними виплатами.
Для документарних цінних паперів без обов’язкового централізованого зберігання використовуються купонні листи, які є невід’ємною частиною цінних паперів та містять загальну кількість купонів, що дають право на дохід. При платежі купони вилучаються платником, т.к. вони можуть звертатися окремо від цінного папера. Кількість купонів залежить від терміну позики та частоти купонних виплат протягом року (тривалість купонного періоду). При річному купонному періоді число купонів дорівнює терміну позики на роки; при квартальному – число купонів буде вчетверо більше.
Дохід по купону встановлюється у вигляді процентної ставки (відсотка до номінальної вартості цінного паперу), яка може бути постійною (гарантованою або фіксованою) на весь час позики або змінною (плаваючою) для кожного купонного періоду. Розмір змінної купонної ставки (змінний купон) залежить від дохідності інших цінних паперів чи альтернативних напрямів вкладення коштів. Купонна ставка оголошується емітентом під час випуску. Якщо вона змінна, то емітент повинен при випуску оголосити ставку першого купонного періоду, час оголошення ставок наступних купонних періодів та методику їхнього розрахунку.
Як правило, ставка купона позначається у річних відсотках від номінальної вартості облігації.
Коли інвестор набуває облігації, він платить не лише її ринкову вартість, а й накопичений купонний дохід, тобто те, що належить колишньому власнику за період від моменту останньої виплати емітентом до дня укладання угоди.
