Коефіцієнт Кука (Cooke ratio) – Коефіцієнт рівня платоспроможності банків та інших фінансово-кредитних установ. Він визначає співвідношення між власним капіталом банку та його активами. При цьому активи банку оцінюються з урахуванням ступеня їхнього ризику.
У липні 1988 року у м. Базель (Швейцарія) центральні банки промислово розвинених країн визначили узгоджений підхід до визначення показника достатності власного капіталу комерційних банків та уклали Угоду про міжнародну уніфікацію розрахунку капіталу та стандартів капіталу. У угоді визначено загальний порядок розрахунку нормативу достатності власного капіталу (так званий коефіцієнт Кука). Угодою встановлено, що власний капітал складається з двох частин основної (капітал першого рівня) та додаткової (капітал другого рівня) – див. Базельські угоди про капітал.
Коефіцієнт Кука встановлює мінімальне співвідношення між капіталом банку та його балансовими та позабалансовими активами, зваженими за рівнем ризику. Вказана угода набула чинності з 1994 р., і сьогодні коефіцієнт Кука використовується центральними банками різних країн як базовий орієнтир при визначенні вимог до достатності капіталу комерційних банків.
Коефіцієнт Кука – Це співвідношення власного капіталу до активів, виважених за рівнем ризику. Цей коефіцієнт визначає платоспроможність банків, і навіть інших фінансових установ. Коефіцієнт Кука має становити щонайменше 8%. Критичним рівнем платоспроможності банку є коефіцієнт Кука, що дорівнює або менше 4%. Також коефіцієнт Кука встановлює обмеження розміру додаткового капіталу банку (капіталу другого рівня), який може перевищувати 50%.
У вітчизняній банківській практиці коефіцієнт Кука використовується у модифікованому вигляді як норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3), мінімально допустиме значення якого встановлено лише на рівні 9%.