Імпринтер (imprinter) – пристрій, призначений для оформлення сліпу під час здійснення операції з платіжною карткою, якщо не використовується спеціальний пристрій для розрахунків пластиковими картками – POS-термінал. У імпринтер вставлено кліше – прямокутна пластинка, на якій ембосовані ідентифікаційні дані точки прийому. Пластикову картку вставляють у імпринтер та вкладають сліп. На сліпі відтискаються ідентифікаційні дані точки прийому (перенесені з кліше) та ідентифікаційні дані картки (перенесені з картки).
Перші платіжні картки були паперовими і дані з них переписувалися вручну на квитанцію. Щоб прискорити процес оплати покупки в магазині та уникнути помилок під час заповнення чеків, стали використовувати металеві пластинки з видавленими на них даними клієнта. Для того, щоб спростити цей процес, у 1940-х роках кількома американськими компаніями було розроблено спеціальні пристрої — імпринтери. Вони дозволяли за допомогою копіювального паперу роздрукувати документ про оплату дані клієнта, видавлені на металевому жетоні. Мінусом цієї технології було те, що виробники імпринтерів використовували різну техніку, квитанції та карти. Згодом було розроблено стандарти, які уніфікували цю технологію.
Найбільшим виробником імпринтерів стала компанія Addressograph, яка у 1950 році виготовила свій перший імпринтер. Також імпринтери виробляли компанії Farrington та Bartizan. Згодом імпринтери витримали низку покращень: у 1960-х роках з’явилися імпринтери, на яких за допомогою механічного чи електричного пристроїв можна було встановити ціну товару чи дату продажу; деякі моделі імпринтерів постачалися електромотором, який рухав копіювальний вал. Сьогодні імпринтери все частіше використовуються як резервні пристрої у разі виходу з ладу POS-терміналів або відключення електрики та зв’язку.
Проведення розрахунків із використанням імпринтера можливе лише з ембосованих карт.
Для авторизації картки касир зв’язується з банком телефоном. Банк, з яким укладено договір еквайрингу, пов’язується, своєю чергою, з банком- емітентом картки та отримує його дозвіл. Здійснюється цей зв’язок через процесингові центри, що забезпечують безперервний обмін інформацією між банками.
Після цього касир оформляє сліп – сліп і карта розміщуються в гніздо імпринтера, потім на сліпі залишається відбиток картки. Відбиток має бути чітким і добре помітним.
Сліп при розрахунках через імпринтер має три копії: по копії покупцю, продавцю та банку. На кожному примірнику сліпу повинні бути чітко надруковані реквізити картки та кліше імпринтера організації. У сліпі вказують ім’я власника картки, номер картки, дату здійснення покупки, витрачену суму, тип платіжної системи (Visa, MasterCard та ін.), адресу продавця тощо.
В даний час імпринтери практично не використовуються, оскільки розрахунки за їх допомогою технічно складніші.
