Європейська валютна угода (The European Monetary Agreement, EMA) – угода про взаємні розрахунки, що замінила з кінця 1958 Європейський платіжний союз (ЄПС). Щомісячно централізовані заліки здійснювалися через створений для цієї мети Європейський фонд, який надавав країнам-членам невеликі кредити на строк до двох років. Капітал Європейського фонду було утворено за рахунок основного капіталу ЄПС та внесків країн Західної Європи.
Умови взаємних розрахунків у рамках Європейської валютної угоди та змінив її у січні 1973 р. валютної угоди Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) відрізнялися від умов ЄПС:
- було припинено автоматичне кредитування країн із пасивними платіжними балансами у розмірі 25% дебетового сальдо взаємних розрахунків, яке повністю почалося конвертованою валютою;
- Банк міжнародних розрахунків став перераховувати сальдо за взаємними розрахунками у долари за середньому курсу, а, по курсу покупця країни-кредитора, що невигідно країні, з ініціативи якої відбувається залік;
- нарешті, угода охоплювала незначну частину міжнародних розрахунків, які почали здійснюватися децентралізовано, шляхом купівлі валюти на валютному ринку.
Європейська валютна угода забезпечувала створення багатосторонньої системи розрахунків та Європейського фонду. Основна роль багатосторонньої системи розрахунків полягала в тому, щоб центральний банк кожної держави-учасниці міг здійснювати розрахунки в доларах за відомим валютним курсом, у межах позитивного сальдо цих розрахунків у валюті будь-якої іншої держави — учасника Європейської валютної угоди. Це гарантувало кожній державі успішне регулювання коливань курсу його валюти в помірних та стійких межах і для цієї мети застосовувалося оголошення граничних курсів купівлі та продажу своєї валюти на ринку.
Відповідно до угоди кожна держава-учасниця у разі зміни курсу своєї валюти зобов’язалася забезпечити врегулювання розрахунків за офіційним непогашеним сальдо у своїй валюті в межах колишніх меж коливань її курсу, за винятком сальдо у фунтах стерлінгів у континентальних держав і коштів у валютах, що перебувають у Великобританії. країн, котрим було встановлено межі сум розрахунків за однією угоді.
Кредити Європейського фонду надавалися під забезпечення золотом. Вони могли бути надані терміном максимум до трьох років із можливим погашенням протягом наступних двох років. Рішення про надання кредитів приймалося, як правило, Радою Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) за поданням Ради управляючих. Рішення про надання кредитів у розмірах суми, еквівалентної 50 млн дол., та з максимальним терміном на 1 рік, могли прийматися безпосередньо Радою керуючих.
Капітал Фонду, виражений у доларах США, виходячи із офіційної ціни 35 дол. за тройську унцію золота, становив 607,5 млн. дол.; з них 271,6 млн. дол. були капіталом колишнього ЄПС, а 355,9 млн. дол. були частиною підписного капіталу країн-учасниць, але не оплаченого і який міг бути затребуваний Фондом.
Дотримання Угоди знаходиться під контролем Ради керуючих Європейської валютної угоди, яка складається з 8 фінансових експертів, запропонованих державами-учасницями та призначених Радою ОЕСР. Податковим агентом є Банк міжнародних розрахунків у Базелі зі штаб-квартирою в Парижі.
1 січня 1973 р. набули чинності нові валютні угоди, що стосуються деяких або всіх країн-учасниць ОЕСР. Відповідно до них Європейська валютна угода 1958 р. була замінена іншою угодою, а її Європейський фонд було скасовано. Після ліквідації Фонду Сполученим Штатам було виплачено внесений ними до Фонду внесок у розмірі 355,5 млн дол. та нараховані відсотки.
