Засіб накопичення — це функція, у якій гроші обслуговують накопичення вартості у її загальній абстрактній формі у процесі розширеного відтворення.
Виникнення функції засобу накопичення історично стало можливим тоді, коли товаровиробник виявився здатним частину грошової виручки від продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживчих цін, необхідних для виробництва або особистого споживання, а відкласти на майбутнє, зберегти. І тому продуктивність його праці має перевищувати його поточні виробничі і споживчі потреби, тобто бути досить рівні розвитку. Отже, ця функція могла виникнути після функції засобу обігу і розвинутися на її основі, але раніше функції засобу платежу: товаровиробник міг наважитися продати свій товар у борг лише за умови, що покупець зможе накопичити вартість повернення боргу.
Спочатку накопичення грошей мало лише певну мету — збереження вартості. Для цього достатньо було перевести вартість у звичайні шматки або зливки дорогоцінних металів та добре зберігати їх на випадок різноманітних соціальних потрясінь.
У такій формі накопичувалося абстрактне загальне багатство, яке називалося скарбом.
Економічним призначенням звичайного (простого) скарбу є:
- збереження від знецінення первісної вартості накопиченого багатства;
- збереження накопиченого багатства від крадіжки, пограбування тощо;
- створення страхового резерву цінностей у разі руйнівних подій — стихійні лиха, збройні напади, хвороби тощо.
Однак воно не приносило власнику жодних доходів і не задовольняло жодних особистих потреб.
Накопичення грошей як скарбу було стихійним наслідком та вираженням виникнення надлишку продуктів у простих товаровиробників.
З розвитком товарного виробництва та фінансових відносин розширювалися і цілі накопичення скарби. Замість прагнення сховати своє багатство виникло бажання продемонструвати його. Чим більше була роль грошей у суспільстві, тим сильнішим ставало це бажання. Під його впливом примітивним формам скарби стали надавати форму предметів розкоші. Виникла естетична форма скарбу, яке перестало бути просто мертвим багатством і набуло певного споживчого сенсу. Поряд із збереженням вартості скарб у такій формі почав задовольняти важливі потреби людини — потреби у самовираженні, в естетичному задоволенні та ін. Нова роль естетичних скарбів стала для їх власників своєрідною компенсацією втрат, пов’язаних з тим, що скарб не може стати капіталом, не приносить їм прибутку. Завдяки цьому скарб в естетичній формі «пережив» багато суспільних формацій та продовжує функціонувати навіть у сучасних умовах майже суцільної капіталізації грошових відносин у всіх країнах незалежно від рівня їх економічного розвитку та системи господарювання.
Згодом сформувалася ще одна мета накопичення скарбу – створення резерву платіжних засобів, що надало йому відтворювального характеру та зорієнтувало на забезпечення зростання прибутку. Ця мета визначалася ускладненням самих умов та потреб виробництва та реалізації товарів. Без такого резерву товаровиробник було підтримати безперервність і забезпечити розширення свого виробництва. Виникнення нової мети накопичення скарбу докорінно змінило його характер. Скарб вже не міг довго залишатися без руху і почав активно забезпечувати потреби суспільного відтворення.
Товаровиробники почали накопичувати скарб безпосередньо заради розширення виробництва та отримання додаткового прибутку у майбутньому. Щоб наблизити таке майбутнє, вони передавали свої скарби у борг, розміщували у банках, цінних паперах, що приносило їм прибуток у вигляді відсотків, дивідендів. Потім скарб перетворився на цілеспрямоване накопичення грошей для збереження вартості як моменту у процесі розширеного відтворення. Це означало вищий рівень розвитку цієї функції. На відміну від функції накопичення скарби її стали називати функцією накопичення вартості.
З розвитком функції нагромадження вартості змінювалися вимоги до форми грошей. Спочатку ослабла, а потім зовсім зникла залежність функціонального призначення накопичених грошей від їхньої субстанційної вартості. Оскільки накопичення втратило свою абстрактність багатства взагалі, зникла потреба тримати їх у вигляді запасу золота чи срібла; їхню нову роль, яка передбачає конкретизацію цілей та термінів накопичення вартості, стали успішно виконувати знаки грошей — паперові, депозитні, електронні.
Нова форма грошей справила позитивний вплив на розвиток самої функції засобу накопичення та грошових відносин взагалі:
- По першез’явилася можливість вивести обсяги накопичення за межі, що визначалися фізичними обсягами видобутку благородних металів
- По-друге, можливість знецінення грошових знаків підштовхувала власників накопичення швидше за їх капіталізацію, що сприяло розвитку організованих накопичень, банківської справи, ринку цінних паперів тощо. Саме накопичення грошей перетворилося, по суті, на накопичення позичкового капіталу.
- По-третєкапіталізація грошових накопичень, своєю чергою, сприяла розв’язання розбіжності між збереженням вартості «спокої» у межах обороту індивідуального капіталу та необхідністю прискорення звернення їх у масштабах громадського відтворення.
Разом з тим необхідно зазначити, що і в таких умовах здійснюється накопичення скарбів як вартості, яка перебуває у тривалому спокої. Крім естетичної форми, продовжується класичне накопичення скарбу як злитків дорогоцінних металів, золотих монет тощо. Великі запаси золота зберігаються у державних скарбницях, центральних банках, міжнародних валютно-кредитних центрах, а також приватних власників.
Таким чином, у сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу накопичення вартості розділилася на дві частини. У тому, де накопичення вартості обумовлено потребами розширеного відтворення, оборотом капіталу, має конкретно-цільове призначення є відносно короткочасним, цю функцію гроші виконують у вигляді знаків вартості. У тій же частині, де накопичується абсолютне багатство, необхідне поза усталеним процесом суспільного відтворення, воно має форму скарбу та обслуговується справжніми грошима — золотом.
