Державне мито (state fee) – це плата, стягувана скоєння уповноваженими те що органами і посадовими особами юридично значимих дій та видачу ними правових документів, мають правове значення, у сфері платників.
У середні віки державне мито стягувалося державою, містами, окремими феодалами користування дорогами, мостами, портовими спорудами тощо. Зі зміцненням централізованої держави право стягнення мита стає державною монополією.
Державне мито – різновид податків звернення. У колишньому СРСР державне мито було встановлено у вересні 1930 року в результаті об’єднання безлічі різних мит, в т.ч. гербового збору, в єдине державне мито. Вона стягувалась державними установами (судом, нотаріальними конторами тощо) за певні дії (розгляд позовних заяв, посвідчення договорів, реєстрацію шлюбів тощо). Порядок її сплати та розмір встановлювався залежно від категорій платників податків. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1942 року єдине державне мито було замінено державним митом. Вона стягувалась за надання органами державної влади та управління послуг у вигляді видачі відповідних документів та вчинення нотаріальних та інших дій. Платниками були організації, колгоспи, громадяни. Доходи від державного мита зараховувалися до державних бюджетів союзних республік.
В Україні стягнення державного мита здійснюється на підставі Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито». Державне мито стягується з метою покриття витрат, що виникають у зв’язку з скоєнням юридично значимих дій.
Головна особливість державного мита – індивідуальна відплатність.
Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
Державне мито стягується:
- з позовних заяв, заяв у справах особливого провадження, з апеляційних та касаційних скарг на рішення місцевих судів, а також за видачу судами копій документів;
- з позовних заяв, що подаються до господарських судів, апеляційних та касаційних скарг на рішення господарських судів та заяв кредиторів у справах про банкрутство;
- за здійснення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами та виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;
- за реєстрацію актів цивільного стану, а також видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану та свідоцтв у зв’язку зі зміною, доповненням, виправленням та відновленням записів актів цивільного стану;
- з прописки громадян або реєстрації місця проживання;
- за видачу дозволів на право полювання та рибальства;
- за операції з об’єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах;
- інше.
Розміри ставок державного мита за нотаріальні дії, що здійснюються державними нотаріальними конторами та виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад, встановлені пунктами 3 та 4 статті 3 Декрету про держмито, які поширюються також і на нотаріальні дії, що вчиняються приватними нотаріусами.
Державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів та зараховується до місцевого бюджету, крім мита, що стягується з позовних заяв, що подаються до господарського суду, з апеляційних та касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами, зараховується до державного бюджету України.
