Бухгалтерський облік

Бухгалтерський облік (accountancy) – інформаційна система, відбиває господарські процеси організації, створена у сфері управління цими процесами. Дане визначення передбачає розкриття цілей (управління), методів їх досягнення, включаючи процедури реалізації (методи) та предмета (господарські процеси).

Предмет бухгалтерського обліку у сенсі зводиться до інформаційному відображенню господарську діяльність організації у періодичному аспекті – як зміна правий і обов’язків (зобов’язань) учасників господарського процесу – і водночас у економічному – як рух коштів та його власних і залучених джерел (капіталів).

Цілі бухгалтерського обліку:

1. контроль діяльності підзвітних матеріально відповідальних осіб;
2. подання інформації для управління господарськими процесами;
3. обчислення фінансових результатів (часто наголошується, що бухгалтер повинен запобігати негативним результатам господарської діяльності);
4. оптимізація розподілу продуктивних сил країни (остання мета виникає в умовах ринкової економіки, тому що інвестиції спрямовуються зі збиткових галузей у прибуткові).

Для досягнення цієї мети бухгалтерський облік виробив певний методЩо включає такі елементи (див. відповідні статті):

1. інвентаризація – фіксується наявність облікових об’єктів;
2. документація (див. Первинні облікові документи) – у ній відображаються господарські операції;
3. рахунки (див. рахунки бухгалтерського обліку) – рубрики, за якими реєструються дані про господарські операції;
4. подвійний запис – умова реєстрації фактів господарського життя у вигляді кореспонденції рахунків;
5. бухгалтерський баланс – звітна форма, що дає уявлення про фінансове становище організації;
6. оцінка – грошове вираження вартості облікового об’єкта;
7. калькуляція – грошове обчислення вартості процесів, пов’язаних з виробництвом та продажем облікових об’єктів;
8. звітність (див. Бухгалтерська звітність) – набір підсумкових форм, дозволяють оцінити господарську діяльність організації за певний період.

У практичній роботі елементи методу реалізуються послідовно в бухгалтерській процедурі, яка є трансформацією та агрегування даних, що містяться в первинних документах, в інформацію, представлену в бухгалтерській звітності. Ця інформація може бути проведена безліччю способів, кожен з яких утворює окрему форму рахівництва.

Форми рахівництва у процесі реалізації бухгалтерської процедури відрізняються між собою порядком запису – виділяють хронологічну (факти господарського життя фіксуються в міру їх виникнення) та систематичну (факти фіксуються за певними, заданими рахунками, групувальними ознаками) реєстрацію.

Елементи методу бухгалтерського обліку та з них процедури представляють логічно струнку, єдину систему, що дозволяє моделювати господарські процеси будь-якої організації.

Розрізняють дві системи бухгалтерського обліку: просту і подвійну. У першій витрати та доходи відносять на той момент, коли вони фактично виникли; у другій – до того звітного періоду, у якому завдяки цим витратам було отримано доходи. Наприклад, куплено обладнання вартістю 100 000 грн., воно працюватиме 10 років. У простій бухгалтерії в момент сплати грошей буде зафіксовано витрату 100 000 грн., у подвійній – 10 000 грн., т.к. передбачається, що обладнання зношуватиметься протягом 10 років, і, отже, щорічні витрати становитимуть 10 000 грн.; передбачається, що завдяки роботі обладнання протягом десяти років організація отримує доходи.

Теоретично можна й у подвійний бухгалтерії не вдаватися до обліку зносу, але це суперечить ідеї подвійного запису як інструмент обчислення фінансових результатів. Проста бухгалтерія в даний час офіційно може застосовуватися в малих підприємствах, подвійна – майже у всіх організаціях, незалежно від форми власності та країни місцезнаходження. Саме подвійна бухгалтерія (double-entry system) призвела до формування науки про облік. рахункознавства та практичної дисципліни – рахівництва.

У зв’язку з цілями, що вирішуються бухгалтером, бухгалтерський облік ділиться на фінансовий (призначений для зовнішніх користувачів) та управлінський (для внутрішніх користувачів, насамперед адміністрації).

Бухгалтерський облік ділиться: за галузевою ознакою (бухгалтерський облік промисловості, сільського господарства, торгівлі, транспорту, туризму) та за формами власності організацій (бухгалтерський облік акціонерних товариств, державних організацій, кооперативів тощо).

Методологія бухгалтерського обліку та його окремі процедури регулюються у всіх країнах за допомогою професійного (національна громадська організація видає стандарти) або державного (держорган видає обов’язкові для виконання нормативні документи) регулювання.

Особливості регулювання бухгалтерського обліку призводять у різних країнах існування різних варіантів подвійний бухгалтерії. Виділяють такі основні групи країн щодо спільності підходів до регулювання та організації бухгалтерського обліку:

• англомовні країни (відсутність кодифікованого права та застосування прецедентного права; професійне регулювання; широка свобода у формуванні бухгалтером облікової політики та, як правило, високий рівень розвитку економіки);
• західноєвропейські країни (кодицифіковане право, переважно державне регулювання бухгалтерського обліку; можливості формування бухгалтером облікової політики звужені; як правило, високий рівень розвитку економіки);
• латиноамериканські країни (економічна нестабільність призводить до хронічної інфляції, в результаті грошовий вимірник, що узагальнює облікові дані, не може успішно виконувати свою функцію, і завдання бухгалтера зводиться до вибору процедур, що дозволяють досягти сумісності даних у бухгалтерській звітності);
• східноєвропейські країни (значною мірою підхід наближається до підходу західноєвропейських країн, але відрізняється жорсткішим державним регулюванням – наслідок багатовікової традиції);
• азіатські країни (значною мірою перебувають під впливом обліку, що склався в англомовних країнах, але бухгалтерський облік має деякі місцеві особливості).

Існування національних варіантів бухгалтерського обліку пов’язане з його еволюцією. Бухгалтерський облік виник разом із потребами людини приблизно 6 тис. років тому. Коли обсяг інформації виявився більшим, ніж вміщала пам’ять людини, з’явилися регістри, на яких робилися записи (папірус, глина тощо). Потреба в обліку стимулювала розвиток писемності та арифметики. Одним із перших елементів методу бухгалтерського обліку стала інвентаризація.

В Афінах та Стародавньому Римі широко використовувалися рахунки, хронологічний та систематичний запис. У XIII ст. утворюється подвійна запис для відображення торгових та банківських операцій, у XV ст. – калькуляція, в 1494 знаменитий італійський математик Л. Пачолі (1445 – 1517) до складу своєї праці “Summa de Arithmetica, Geometria, Proportioni et Proportionalita” включив Trattato dei Computi e delle Scriture “Трактат про рахунки і записи” виклав принцип подвійної бухгалтерії. Починаючи з XVI ст. вона поширюється країнами і галузям господарства. У частині методології та процедур її реалізації було створено безліч форм бухгалтерського обліку, проведено поділ синтетичного та аналітичного обліку, введено сальдові та (або) оборотні відомості, вивчено можливості різних способів оцінки вартості облікових об’єктів, з’явилися амортизація та резервування витрат.

У XIX – поч. ХХ ст. формується рахункознавство завдяки працям Д.Чербоні (1827-1917), Ф. Бести (1845-1923) – Італія, А. Гільбо (1819-1895) – Франція, І. Шера (1846-1924) – Німеччина, Л.Діксі ( 1864-1932) – Великобританія, Л.І. Гомберга (1866-1934) – Росія. Вже із середини XX ст. Великий внесок у розвиток науки зробили вчені США та Японії. Створення наукових шкіл дозволило по-новому оцінити різні методологічні основи бухгалтерського обліку: італійські бухгалтери переважно приділяли увагу юридичним, французькі – економічним, німецькі – процедурним проблемам, англійці створили аудит, російські розкрили методологічні особливості бухгалтерського обліку.

Наукові дослідження дозволили виробити нові варіанти оцінки (ФІФО (FIFO), ЛІФО (LIFO)), розробити дієві прийоми калькулювання готової продукції, робіт та послуг (стандарт-кіст, директ-костинг, нормативний облік та ін.); отримувати звітність про рух коштів, створити систему національного рахівництва, що дозволяє використовувати подвійний запис для макроекономічних розрахунків, сформулювати основні принципи бухгалтерського обліку і, що особливо важливо, сформувати системи національних стандартів.

Потужний розвиток міжнародних економічних зв’язків створив умови для гармонізації національних стандартів на основі міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ).

Отже, теорія і практика бухгалтерського обліку перебувають у розвитку. Основні методологічні проблеми пов’язані з пошуком стабільного облікового вимірника (купівельна сила всіх грошових вимірників постійно, особливо в умовах інфляції, коливається) та зменшенням лага між виникненням факту господарського життя та його реєстрацією у бухгалтерському обліку.

Основні практичні проблеми полягають у перекладі бухгалтерського обліку на міжнародні стандарти та розробці форм автоматизованого обліку. При переході на МСФЗ та виборі з них тих чи інших методологічних прийомів необхідно мати на увазі, що ці прийоми, у їхній теоретичній неупередженості, можуть призводити до висновків, вигідних тим чи іншим учасникам господарських процесів: так, персонал цікавить оплату праці та премії, кредиторів – платоспроможність організації, адміністрацію – прибуток, якщо з цього прибутку не виплачується премія та дивіденди, власників – дивіденди та курс цінних паперів, причому всі ці групи зацікавлені у зменшенні податкової бази, а податкові органи – у її збільшенні. Складні соціальні протиріччя призводять до того, що, вибираючи той чи інший альтернативний методологічний прийом, бухгалтер робить вибір на користь тієї чи іншої групи учасників господарського процесу. Це з причин, чому з кінця ХІХ ст. бухгалтери об’єднуються у професійні спільноти для підняття престижу професії, відстоювання своїх інтересів, розробки, вдосконалення та пропаганди передових знань у галузі бухгалтерського обліку.