«Голландська хвороба»виникає внаслідок того, що сировинний сектор економіки роздмухується за рахунок обробного — через різке зростання доходів, які отримують від видобутку сировини. Відповідно, на рівні держави боротьба з цим явищем може розвиватися у трьох напрямках: шляхом обмеження зростання доходів видобувного сектора, стимулювання розвитку обробної промисловості або виключення наддоходів із споживання.
Обмеження доходів сировинних галузей – найпоширеніший спосіб боротьби з «голландською хворобою». Він полягає у стерилізації наддоходів добувної промисловості через екстремально високе оподаткування або їхнє пряме вилучення державою. Сенс цього «лікування» у цьому, що й позбавити видобувну галузь економіки наддоходів, вона втрачає переваги проти обробної і створює тиску ні ринку робочої сили, ні споживчі ціни, ні курс національної валюти.
При цьому необхідною умовою успішної стерилізації «зайвих» доходів є їхнє виведення державою за кордон у вигляді створення спеціальних суверенних фондів («фонди майбутніх поколінь», стабілізаційні фонди тощо), кошти яких інвестовані у закордонні активи. При погіршенні кон’юнктури на сировинних ринках кошти цих фондів можна використовувати у країні згладжування негативних соціальних наслідків скорочення доходів сировинного сектора.
У бідних країнах створення таких фондів наштовхується на опір населення: людям складно зрозуміти, навіщо виводити гроші з країни, якщо в ній не вирішені соціальні проблеми або основна маса населення живе вкрай погано. При цьому через низький рівень економічної освіти людей та їх природне бажання покращити умови життя доводи про негативні довгострокові наслідки розтрати сировинних доходів не зустрічають розуміння у населення. Тим не менш, подібні фонди існують як у розвинених і досить багатих країнах, так і в державах третього світу.
Наддоходи добувної промисловості також можуть бути вилучені не насильницьким шляхом, а через стимулювання ощадної активності населення та бізнесу. Втім, такі заходи складні, не завжди успішні та непередбачувані за наслідками.
Третій спосіб лікування «голландської хвороби» – протекціоністські заходи підтримки промисловості, включаючи субсидування виробництва експортної продукції та тарифну політику. Такі заходи потенційно небезпечні, оскільки промисловість з часом звикає до держпідтримки і за зміни ситуації з експортом сировини не в змозі діяти в повністю ринкових умовах. Підвищення тарифів на імпорт веде до зростання внутрішніх цін та ринкових спотворень. До того ж якщо країна є членом міжнародних торгових організацій та митних союзів, то запровадження підвищених тарифів утруднено і може призвести до заходів у відповідь інших держав. Менш руйнівний спосіб підтримки промисловості – інвестиції держави у освіту та інфраструктуру. Такі вкладення можуть підвищити конкурентоспроможність вітчизняного виробництва. Проте ефект від подібних заходів проявляється далеко не відразу, а їхня результативність може бути невисокою через корупцію та неправильну оцінку державою потреб бізнесу.
