Фінансовий менеджмент базується на низці взаємопов’язаних фундаментальних концепцій, розвинених у рамках теорії фінансів. Основними концепціями фінансового менеджменту є:
- концепція грошового потоку;
- концепція тимчасової цінності фінансових ресурсів;
- концепція компромісу між ризиком та прибутковістю;
- концепція вартості капіталу;
- концепція ефективності ринку капіталу;
- концепція асиметричної інформації;
- концепція агентських відносин;
- концепція альтернативних витрат;
- концепція тимчасової необмеженості діяльності підприємства.
Зміст
Концепція грошового потоку
Грошовий потік – це рух коштів у реальному часі. Обгрунтування фінансового рішення має ґрунтуватися на оцінці грошового потоку, що виникає внаслідок реалізації цього рішення. Грошовий потік є різницею між сумами надходжень і сумами виплат за певний часовий період. Грошові потоки характеризуються за обсягом, тривалістю, часом. Концепція грошового потоку передбачає:
- ідентифікацію грошового потоку, його тривалість та вид;
- оцінку факторів, що визначають величину його елементів;
- вибір коефіцієнта дисконтування, що дозволяє зіставляти елементи потоку, що генеруються різні моменти часу;
- оцінку ризику, пов’язаного з цим потоком, та спосіб його обліку.
Концепція тимчасової цінності грошових ресурсів
Основною умовою для отримання правильних висновків у порівнянні динамічних рядів є сумісність їх елементів. Забезпечити сумісність грошових потоків, що генеруються у різні періоди часу, дозволяє застосування концепції тимчасової вартості грошей. Основна ідея цієї концепції формулюється так: «Рубль, отриманий сьогодні, коштує більше, ніж карбованець, який буде отримано у майбутньому». Відмінність між рівними за абсолютною величиною сумами коштів, одержуваних у різні періоди часу, називається тимчасовою вартістю грошей. Нерівноцінність коштів, одержуваних у час, визначається дією трьох основних причин: інфляція, оборотність, ризик.
Інфляція притаманна практично будь-якій економіці, внаслідок інфляції зменшується купівельна спроможність коштів.
Оборотність полягає в тому, що кошти, як і будь-який актив, повинні забезпечувати своєму власнику певний рівень прибутковості, який видається йому прийнятним. Власник грошей може розмістити їх на фінансовому ринку або вкласти у будь-яке прибуткове підприємство. Через деякий час сума коштів, якою володів власник на момент ухвалення рішення, зросте на величину, що відповідає прибутковості тієї фінансової операції, яка була реалізована. У цьому сенсі сума, очікувана для отримання в майбутньому, повинна перевищувати аналогічну суму, яку має інвестор у момент прийняття рішення, на величину прийнятного доходу.
Завжди існує ризик неотримання «завтрашніх» грошей, і цей ризик буде тим вищим, чим більший проміжок часу, що відокремлює одержувача грошей від цього «завтра». Крім того, кошти – абсолютно ліквідний актив. Будь-які зобов’язання, одержувані замість грошей, мають нижчу ліквідність, тобто. внаслідок такого обміну платоспроможність економічного суб’єкта знижується. Таким чином, у кредитора зростає ризик втрати ліквідності.
Концепція компромісу між ризиком та прибутковістю
Отримання будь-якого доходу на бізнесі найчастіше пов’язані з ризиком, причому з-поміж них існує прямо пропорційна залежність: що вища необхідна чи очікувана дохідність, тобто. віддача на вкладений капітал, тим вищий і рівень ризику, пов’язаного з можливим неотриманням цієї доходності; правильне і зворотне (див. Ризик-дохідність). Необхідно обирати компромісне рішення. p align=”justify”> Категорія ризику у фінансовому менеджменті береться до уваги в різних аспектах: у додатку до оцінки інвестиційних проектів, оцінці структури витрат, формуванню інвестиційного портфеля, вибору тих чи інших фінансових інструментів, прийняттю рішень по структурі капіталу, обгрунтуванню дивідендної політики та ін.
Концепція вартості капіталу
Активи підприємства фінансуються з різних джерел (як власних, і позикових). Обслуговування різних джерел фінансування обходиться компанії неоднаково, кожне джерело фінансування має вартість. Вартість капіталу – це вартість залучення джерела фінансування. Вартість капіталу показує мінімальний рівень доходу, який буде необхідний покриття витрат із підтримці даного джерела і що дозволяє не опинитися у збитку.
Концепція ефективності ринку капіталу
Ринок капіталу, як основний вид фінансового ринку в умовах ринкової економіки, є ринок, на якому акумулюються і звертаються довгострокові капітали та боргові зобов’язання. Підприємство може залучати капітал шляхом емісії акцій, облігацій, залучення довгострокових кредитів. Кошти підприємств, отримані внаслідок їх прибуткової роботи, можуть бути спрямовані на ринок капіталу у вигляді фінансових інвестицій. Таким чином, підприємство може виступати на ринку капіталу як інвестор кредитора, позичальника.
Інформаційна насиченість ринку капіталу та доступність інформації визначає ступінь його ефективності. В умовах ефективного ринку надходження нової інформації негайно відбивається на вартості цінних паперів. Існують такі умови досягнення інформаційної ефективності ринку:
- наявність великої кількості продавців та покупців на ринку цінних паперів;
- нова інформація одночасно стає доступною всім учасникам ринку, отримання інформації не пов’язане з будь-якими витратами;
- відсутність трансакційних витрат (витрат збору та обробки інформації, проведення переговорів та прийняття рішень, контролю, юридичного захисту виконання контракту), податків, обмежень на продаж без покриття та інших факторів, що перешкоджають вчиненню правочинів;
- відсутність впливу загальний рівень ціни ринку окремих угод, здійснюваних фізичним чи юридичною особою, тобто. ринок капіталу є ринком досконалої конкуренції;
- дії всіх учасників ринку раціональні, спрямовані на максимізацію очікуваної вигоди;
- отримання наддоходів від угоди з цінними паперами, як рівноймовірне прогнозоване подія всім учасників ринку, неможливе.
Основними характеристиками ефективного ринку є:
- отримання більшого, ніж у середньому ринку, доходу інвестований капітал при заданому рівні ризику неспроможна мати логічних обгрунтувань. Прибутковість вища за середню по ринку може бути отримана, але такий результат не може бути очікуваним;
- залежність прибутковості на інвестований капітал від рівня ризику є прямою. Підвищення ризикованості фінансової операції спричиняє вимогу до збільшення її прибутковості. Вимога до зростання прибутковості відбивається на ринковій ціні акцій (чим вищі ризики, пов’язані з вкладеннями в акції даної компанії, тим вищі вимоги до прибутковості і тим нижча ціна на акції).
Розрізняють слабку, помірну та сильну форми ефективності ринку.
В умовах слабкої форми ефективності ринку в поточних цінах на акції повністю враховано динаміку цін попередніх періодів (ціни угод, котирування, обсяги торгів тощо), і, отже, потенційний інвестор не може отримати для себе додаткових вигод, проводячи технічний аналіз (бо технічний аналіз ґрунтується на ринковій історії). Вважається, що розвинені ринки слабко ефективні й у таких ринків неможливий обгрунтований прогноз підвищення чи зниження курсів з урахуванням статистичних даних про динаміку цін.
В умовах помірної форми ефективності поточні ціни відображають не тільки зміни цін, що були в минулому, але і всю рівнодоступну учасникам інформацію. Помірна форма ефективності ринку включає слабку форму, але крім історичних даних у цінах на акції відображена і інформація про фінансово-господарську діяльність компаній-емітентів цінних паперів, політико-економічна обстановка, відомості про прибуток і дивіденди корпорацій, економічна статистика та прогнози, т .е. вся загальнодоступна інформація. Потенційний інвестор не може отримати для себе додаткових вигод, вивчаючи статистику цін, звітність емітентів, зведення спеціалізованих інформаційно-аналітичних агентств, у тому числі і прогнозного характеру, оскільки вся ця інформація позначилася в цінах відразу, як тільки стала загальнодоступною.
У разі сильної форми ефективності поточні ціни відбивають як всю загальнодоступну, публічну інформацію, а й відомості, доступ яких обмежений, – непублічну (інсайдерську) інформацію. Передбачається, що вся інформація є загальнодоступною, безкоштовною і надходить до всіх інвесторів одночасно. Сильна форма ефективності ринку включає слабку і помірну. Потенційний інвестор не може отримати додаткових вигод навіть на основі конфіденційної інформації. Існування сильної форми ефективності можливе лише теоретично.
Асиметрична інформація концепції
Концепція асиметричної інформації був із концепцією ефективності ринку капіталу. Розглядаючи форми ефективності ринку, ми зазначили, що досягнення сильної форми ефективності ринку капіталу можливе лише у теоретичному плані. На практиці не вся інформація є загальнодоступною, частина інформації недоступна всім учасникам ринку в рівній мірі, наприклад, інформація про перспективи розвитку компанії, яка є конфіденційною та наявна у її менеджерів, недоступна іншим інвесторам (принаймні в даний час). І тут говорять про наявність асиметричної інформації. Носіями такої інформації зазвичай є менеджери та окремі власники компаній. Конфіденційна інформація може використовуватися її власниками різними способами, залежно від того,
Асиметричність інформації сприяє існуванню ринку капіталу, оскільки кожен учасник ринку має суб’єктивну оцінку цінності активу. Ринкова ціна відображає думку ринку в середньому щодо вартості активу. Внутрішня (теоретична) вартість активу розраховується кожним інвестором, виходячи з його оцінки цінності активу. Внутрішня вартість цінного паперу визначається інвестором, зокрема, виходячи з переконання, що саме він володіє інформацією, недоступною іншим учасникам ринку. Залежно від співвідношення ринкової та внутрішньої вартості цінного паперу потенційні продавці та покупці приймають рішення про її купівлю-продаж. Оцінки внутрішньої вартості активу різними інвесторами не збігаються, тобто. завжди знаходяться потенційні продавець та покупець. Чим більше учасників ринку дотримується думки,
Концепція агентських відносин
Найчастіше власники компанії є її управляющими. Акціонери – власники компанії наймають менеджерів, які уповноважені ухвалювати управлінські рішення. Інтереси власників, метою яких є максимізація добробуту акціонерів, який завжди збігаються з інтересами менеджерів компанії. При прийнятті управлінських рішень менеджери можуть переслідувати особисті інтереси, які суперечать інтересам власників. Агентські відносини – це відносини, що виникають, коли один або кілька окремих людей (принципали) наймають інших спеціалістів або організації (агентів) для виконання певних послуг, а потім делегують цьому агенту прийняття рішень. У контексті фінансового менеджменту основними агентськими відносинами є відносини між акціонерами та менеджерами; між акціонерами та кредиторами.
Перший тип агентського конфлікту: акціонери проти менеджерів. Збільшення добробуту акціонерів може бути головним пріоритетом менеджерів. Наприклад, основною метою менеджерів може бути максимально швидке збільшення масштабів компанії. Це дозволить їм гарантувати власну зайнятість на даному підприємстві, оскільки зміна політики чи складу власників такої компанії без згоди її керівництва буде менш вірогідною. Крім того, керівництво великою компанією дозволить їм підвищити власний статус, вплив у суспільстві та зарплату, а також створити більше можливостей кар’єрного зростання своїх підлеглих середньої та нижньої ланки. Відзначимо, що розбіжність інтересів власників компанії та її управлінського персоналу часто пов’язана з аналізом альтернативних рішень, одне з яких забезпечує поточний прибуток, а друге розраховане на перспективу.
Другий тип агентського конфлікту: акціонери проти кредиторів. Компанія має зобов’язання перед кредиторами щодо виплати відсотків і погашення основної суми боргу. Кредитори мають право звертати свої вимоги на активи компанії у разі її банкрутства. Вартість позикових коштів визначається кредиторами виходячи з оцінки ризику, пов’язаного з наданням даного кредиту. Припустимо, що акціонери, діючи за допомогою менеджерів компанії, вирішують продати низькоризикові активи і вкластися в проекти, пов’язані з високим ризиком, або керівництво приймає рішення додатково залучити позикові кошти, змінюючи тим самим структуру капіталу. І в тому, і в іншому випадку зміна структури активів та пасивів компанії призводить до збільшення ризику неповернення кредиту. Ставка прибутковості боргових зобов’язань визначається виходячи з менш ризикової структури активів і пасивів. Зростання ризику грошових потоків фірми призведе до зростання необхідної ставки прибутковості боргових зобов’язань, що спричинить падіння ринкової вартості ще погашеного боргу. Отже, у випадках акціонери намагаються отримати вигоду з допомогою кредиторів. Якщо ризикові проекти виявляться вдалими, всю вигоду отримають акціонери, оскільки капітал залучався під фіксовану ставку. Якщо проекти виявляться невдалими і компанія не зможе відповідати за своїми зобов’язаннями, то збитки зазнають не лише власники, а й кредитори. всю вигоду отримають акціонери, оскільки капітал залучався під фіксовану ставку. Якщо проекти виявляться невдалими і компанія не зможе відповідати за своїми зобов’язаннями, то збитки зазнають не лише власники, а й кредитори. всю вигоду отримають акціонери, оскільки капітал залучався під фіксовану ставку. Якщо проекти виявляться невдалими і компанія не зможе відповідати за своїми зобов’язаннями, то збитки зазнають не лише власники, а й кредитори.
Вирізняють і дрібніші класифікації конфліктуючих підгруп, кожна з яких віддає пріоритет своїм груповим інтересам.
Для запобігання як агентських конфліктів, так і морального ризику акціонери повинні нести агентські витрати, які включають усі витрати, необхідні для стимулювання менеджерів насамперед піклуватися про збільшення ринкової вартості компанії, а не про власне благополуччя. Існування агентських витрат є об’єктивним чинником, які величина повинна враховуватися під час прийняття рішень фінансового характеру.
Концепція альтернативних витрат
Ухвалення будь-якого рішення фінансового характеру в переважній більшості випадків пов’язане з відмовою від якогось альтернативного варіанту. Альтернативні витрати, звані також ціною втрачених можливостей, визначаються як вигода, втрачена в результаті вибору одного з варіантів дій та відмови від інших можливих варіантів. Рівень прибутку чи доходу, втрачений результаті прийняття конкретного способу дії, називається альтернативної вартістю. У деяких ситуаціях, пов’язаних з прийняттям рішення, альтернативні витрати є релевантними, і необхідно пам’ятати про їхнє існування при оцінці будь-якої з таких ситуацій.
Концепція тимчасової необмеженості діяльності підприємства
Сенс концепції тимчасової необмеженості діяльності (безперервності діяльності) полягає у припущенні, що компанія, якось виникнувши, існуватиме вічно. Основуючи компанію, її власники зазвичай виходять із стратегічних, довгострокових установок, а не з нагальних міркувань. Для фінансового менеджера ця концепція є надзвичайно важливою, оскільки дає підстави застосовувати облікові оцінки у прогнозно-аналітичній роботі. Вона є основою стабільності та певної передбачуваності динаміки цін на ринку цінних паперів, дає можливість використовувати фундаментальний підхід для оцінки фінансових активів.
