Сутність та економічна природа інвестиційного ризику

Класифікація ризиків

Визначення рівня ризику є заключним етапом аналізу інвестицій. Ризик у ринковій економіці супроводжує будь-яке управлінське рішення (див. Ризик і невизначеність ). Особливо це стосується інвестиційних рішень, наслідки прийняття яких позначаються діяльності підприємства протягом тривалого часу.

Виявлення ризиків та їх облік – це частина загальної системи забезпечення економічної надійності господарюючого суб’єкта. Початковою метою ефективного функціонування економіки країни є забезпечення економічної надійності усієї її системи.

Насамперед це здатність економічних та організаційних рішень забезпечити у межах регулювання системи. Її здійснюють за декількома основними характеристиками: рентабельність, фінансова стійкість і необхідний рівень ризику. При цьому ризик виступає сполучною ланкою між прибутковістю і фінансовою стійкістю кожної системи, тобто суб’єкт господарювання (система) реалізує свої цілі при певному рівні ризику. При цьому має забезпечуватися мінімізація витрат та максимізація стійкості.

Ризик — це наслідок можливого настання будь-якої події, що виникає через невизначеність з ймовірністю виникнення непередбачених фінансових втрат.

Неповнота або неточність інформації про умови, пов’язані з виконанням окремих планових рішень, спричиняють певні втрати або в деяких випадках додаткові вигоди. Це називається невизначеністю.

Прийнято розрізняти три види невизначеності .

  1. Неінформованість. Незнання того, що може вплинути на діяльність організації.
  2. Випадковість. У будь-якій прогнозованій події можуть бути відхилення внаслідок якихось випадкових зовнішніх впливів: це і відмова у роботі обладнання, і зрив у матеріально-технічному забезпеченні процесу виробництва та багато іншого.
  3. Невизначеність протидії. Для фірми в основному це непередбачувана поведінка конкурентів та замовників продукції, а також міжколективні негаразди.

Ризиком в аналізі інвестиційних проектів є ймовірність настання несприятливої ​​події, а саме ймовірність втрати капіталу, що інвестується (частини капіталу) або неповного отримання передбачуваного доходу інвестиційного проекту.

Основні причини невизначеності параметрів проекту:

  • неповнота чи неточність проектної інформації;
  • помилки у прогнозуванні параметрів проекту;
  • помилки у розрахунках параметрів проекту. Спрощення для формування моделей складних технічних чи організаційно-економічних систем;
  • виробничо-технологічний ризик (ризик аварій, відмов обладнання тощо);
  • коливання ринкової кон’юнктури, цін, валютних курсів тощо;
  • неповнота та неточність інформації про фінансове становище та ділову репутацію підприємств-учасників (можливість неплатежів, банкрутства, зривів договірних зобов’язань);
  • форс-мажорні обставини (стихійні лиха, війни тощо);
  • невизначеність політичної ситуації, ризик несприятливих соціально-політичних змін у країні та регіоні (див. Політичний ризик);
  • ризик, пов’язаний з нестабільністю економічного законодавства та поточної економічної ситуації. Зміна умов інвестування та використання прибутку.

Ці фактори невизначеності притаманні будь-яким інвестиційним проектам.

Невизначеність пов’язана не тільки з неточним передбаченням майбутнього, але і з тим, що параметри, що відносяться до сьогодення або минулого, неповні, неточні або на момент включення їх до проектних матеріалів ще не виміряно.

Як економічна категорія ризик є подією, яка може статися чи відбутися.

У разі настання такої події можливі три економічні результати:

  • негативний (програш, збитки, збитки);
  • нульовий;
  • позитивний (виграш, зиск, прибуток).

Залежно від події ризики можна розділити на дві великі групи: чисті та спекулятивні.

Чисті ризики означають отримання негативного чи нульового результату.

Спекулятивні ризики означають отримання як позитивного, і негативного результату.

До групи чистих ризиків зазвичай відносять такі види:

  • природно-природні ризики, пов’язані з проявами стихійних сил природи: землетруси, повені, бурі, пожежі, епідемії та ін;
  • екологічні ризики, які виступають як можливість втрат, пов’язаних із погіршенням екологічної ситуації;
  • соціально-політичні ризики, пов’язані з політичною ситуацією в країні та діяльністю держави. До цього виду ризиків належать політичні потрясіння, непередбачуваність економічної політики держави, зміни у законодавстві та ін;
  • транспортні ризики – ризики, пов’язані з перевезеннями вантажів транспортом: автомобільним, морським, залізничним тощо;
  • комерційні ризики (власне підприємницькі) є небезпекою втрат у процесі фінансово-господарську діяльність. Вони означають невизначеність результатів від цієї комерційної угоди. Комерційні ризики досить великі за складом (див. 20 ключових підприємницьких ризиків). За структурною ознакою комерційні ризики діляться так:
    • майнові ризики, пов’язані з ймовірністю втрат майна підприємця через крадіжку, недбалість, перенапруження технічної та технологічної систем тощо;
    • виробничі ризики, які пов’язані зі збитком від зупинки виробництва внаслідок впливу різних факторів, і насамперед із загибеллю або пошкодженням основних та оборотних фондів (обладнання, сировина, транспорт тощо), а також ризики, пов’язані із впровадженням у виробництво нової техніки та технології;
    • торгові ризики, пов’язані зі збитком через затримки платежів, відмовитися від платежу під час транспортування товару, недоставки товару та інших.

До групи спекулятивних ризиків зазвичай відносять всі види фінансових ризиків, що є частиною комерційних ризиків. Фінансові ризики пов’язані з ймовірністю втрат фінансових ресурсів (грошових коштів) та поділяються на два види:

  • ризики, пов’язані з купівельною спроможністю грошей;
  • ризики, пов’язані із вкладенням капіталу (власне інвестиційні ризики).

До ризиків, пов’язаних з купівельною спроможністю, належать:

  • інфляційні ризики — у разі зростання інфляції одержувані грошові доходи знецінюються з погляду реальної купівельної спроможності швидше, ніж зростають. У таких умовах підприємець зазнає реальних втрат;
  • дефляційні ризики — у разі зростання дефляції відбувається падіння рівня цін, погіршення економічних умов підприємництва та зниження доходів;
  • валютні ризики – небезпека валютних втрат, пов’язаних із зміною курсу однієї іноземної валюти по відношенню до іншої під час проведення зовнішньоекономічних, кредитних та інших валютних операцій;
  • ризики ліквідності, пов’язані з можливістю втрат при реалізації цінних паперів або інших товарів через зміну оцінки їх якості та споживчої вартості.

Ризики, пов’язані із вкладенням капіталу, — інвестиційні ризики — це:

  • ризики втраченої вигоди – ризики настання непрямих фінансових збитків (неотриманий прибуток) внаслідок нездійснення будь-якого заходу (наприклад, інвестування, страхування тощо);
  • ризики зниження прибутковості, які можуть виникнути внаслідок зменшення розміру відсотків та дивідендів за портфельними інвестиціями, вкладами, кредитами;
  • ризики прямих фінансових втрат, які поділяються на такі різновиди:
    • біржові ризики – небезпека втрат від біржових угод. До цих ризиків належать ризик неплатежу за комерційними угодами, ризик неплатежу комісійної винагороди брокерської фірми тощо;
    • селективні ризики – це ризики неправильного вибору видів вкладення капіталу, виду цінних паперів (проекту) для інвестування порівняно з іншими видами цінних паперів (проектів) для формування інвестиційного портфеля;
    • ризики банкрутства – небезпека внаслідок неправильного вибору вкладення капіталу повної втрати підприємцем власного капіталу та нездатності його розрахуватися за взятими на себе зобов’язаннями;
    • кредитні ризики, пов’язані з втратою коштів через недотримання зобов’язань із боку емітента, позичальника чи його поручителя. Більшою мірою притаманні банківській діяльності. У свою чергу, можуть бути поділені на складові: депозитний, лізинговий, факторинговий, ризик неповернення кредиту.

З погляду джерела виникнення ризики інвестиційного проекту поділяються на дві групи:

  1. специфічні (несистематичний, мікроекономічний) інвестиційні ризики – ризики самого проекту, пов’язані з його індивідуальними особливостями;
  2. неспецифічні (систематичний, макроекономічний) інвестиційні ризики – ризики, зумовлені зовнішніми стосовно проекту обставинами макроекономічного, регіонального, галузевого характеру. Таким чином, неспецифічний ризик залежить від галузевих особливостей та місця реалізації проекту.

Ще одна класифікаційна ознака — ступінь шкоди, що завдається .

Відповідно до нього проектні ризики поділяються на:

  • часткові коли заплановані показники, дії, результати виконані частково, але без втрат;
  • допустимі коли заплановані показники, дії, результати не виконані, але втрат немає;
  • критичні , коли заплановані показники, дії, результати не виконані, є певні втрати;
  • катастрофічні , коли невиконання запланованого результату спричиняє руйнування суб’єкта (проекту, підприємства).

Залежно від можливості зменшення ступеня ризику шляхом диверсифікації ризики поділяються так:

  • диверсифіковані , які можуть бути усунені або згладжені за рахунок диверсифікації портфеля інвестицій (правильного вибору та поєднання об’єкта інвестування);
  • недиверсифіковані , які не можна зменшити шляхом зміни структури портфеля інвестицій. Найчастіше до цієї групи належать усі види систематичних ризиків.

За час виникнення ризиків інвестиційного проекту можна виділити:

  • ризики, що виникають на підготовчій стадії. Це, наприклад, такі фактори та дії, як віддаленість від транспортних вузлів; доступність альтернативних джерел сировини; підготовка правовстановлюючих документів; організація фінансування та страхування кредитів; формування адміністрації; створення дилерської мережі, центрів ремонту та обслуговування;
  • ризики, пов’язані із створенням об’єкта. До них належать неплатоспроможність замовника, непередбачені витрати, недоліки проектно-вишукувальних робіт, несвоєчасне постачання комплектуючих, недобросовісність підрядника, несвоєчасна підготовка інженерно-технічних працівників та робітників;
  • ризики у зв’язку із функціонуванням об’єкта. На цій стадії можуть виявитися ризики:
    • фінансово-економічні – нестійкість попиту, поява альтернативного продукту, зниження цін конкурентами, збільшення виробництва у конкурентів, зростання податків, неплатоспроможність споживачів, зростання цін на сировину, матеріали, перевезення, залежність від постачальників, нестача оборотних коштів;
    • соціальні – труднощі з набором кваліфікованої робочої сили, загроза страйків, ставлення місцевої влади, недостатній для утримання персоналу рівень оплати праці, недостатня кваліфікація кадрів;
    • технічні – нестабільність якості сировини та матеріалів, новизна технології, недостатня надійність технології, відсутність резерву потужності;
    • екологічні – ймовірність залпових викидів, шкідливість виробництва.

Усі розглянуті види ризиків у тому чи іншою мірою впливають інвестиційні проекти.

Наведені класифікації не можуть бути всеосяжними. Вони визначаються метою, сформульованою класифікаційною ознакою. Провести чітку межу між окремими видами проектних ризиків досить складно.

Ряд ризиків перебуває у взаємозв’язку (ці ризики корелюють), зміни у одному їх викликають зміни у іншому. У таких випадках аналітику слід керуватися здоровим глуздом та своїм розумінням проблеми.

Рішення щодо здійснення інвестиційного проекту приймається після аналізу його фінансової реалізації та оцінки ефективності проекту. Залежно від того, які саме значення набудуть цих факторів невизначеності, реалізація проекту відбуватиметься по-різному і в різних умовах. У зв’язку з цим говорять про різні сценарії здійснення проекту.

Очевидно, що реалізованість та ефективність проекту залежать від умов його реалізації. При цьому невизначеність має місце і тоді, коли відомо, що проект буде реалізований у різних умовах, але не відомо, в яких саме. На відміну від невизначеності, що є об’єктивним поняттям (якщо інформація неповна, вона неповна всім), поняття ризику суб’єктивно. Одну і ту ж зміну умов реалізації проекту один учасник може оцінити як суттєву та (або) негативну, а інший — як несуттєву та (або) позитивну.

Тому кожен учасник бачить в тому самому проекті «свої» ризики. Наприклад, для кредитора ризиковою подією є непогашення кредиту, а позичальника — його неотримання чи несвоєчасне отримання.

Незважаючи на потенційну негативність наслідків і втрат, спричинених настанням того чи іншого ризикового чинника, проектний ризик є своєрідним «двигуном прогресу», джерелом можливого прибутку.

Таким чином, завдання особи, яка приймає рішення, – не відмова від ризиків взагалі, а ухвалення рішення з урахуванням інвестиційного ризику.

Є кілька етапів “запровадження” ризику в інвестиційний аналіз. У першому етапі необхідно провести якісний аналіз проектного ризику. Його головне завдання – визначення факторів ризику, етапів та робіт, при виконанні яких ризик виникає. Тільки після цього ідентифікуються всі ризики.

З другого краю етапі слід здійснити кількісний аналіз ризику, саме визначити ступінь як кожного з видів ризиків, і інвестиційного ризику проекту загалом.

На третьому етапі потрібно перейти від оцінки ефективності точно визначеного у всіх деталях проекту до оцінки фінансової реалізації та ефективності проекту в умовах невизначеності та виміряного ризику.

На четвертому, завершальному, етапі проводиться розробка заходів щодо зниження ризику інвестиційного проекту, що розглядається. Для цього необхідно повернутися на попередній етап аналізу та зробити повторну оцінку ефективності проекту з урахуванням намічених заходів.

Процедури оцінки проектного ризику

Аналіз ризиків можна поділити на два види: якісний та кількісний. Вони взаємно доповнюють одне одного.

Якісний аналіз здійснюється з метою ідентифікувати фактори ризику, етапи та роботи, при виконанні яких ризик виникає. Це означає, що потрібно встановити потенційні сфери ризику, після чого ідентифікувати всі можливі ризики.

Кількісний аналіз має на меті кількісно визначити розміри окремих ризиків та ризику проекту в цілому. Цей вид аналізу пов’язані з оцінкою ризиків.

Методика якісної оцінки ризиків проекту зовні видається дуже простою, але вона має призвести до кількісного результату, до вартісної оцінки виявлених ризиків, їх негативних наслідків та заходів щодо стабілізації.

Усі чинники, які впливають зростання ступеня ризику, можна умовно розділити на дві групи: об’єктивні та суб’єктивні.

До об’єктивних відносяться фактори, які не залежать безпосередньо від самої фірми. Це інфляція, конкуренція, політичні та економічні кризи, екологія тощо.

До суб’єктивних факторів — які безпосередньо характеризують цю фірму. Це виробничий потенціал, технічне оснащення, рівень предметної та технологічної спеціалізації, організація праці, рівень продуктивності праці, ступінь кооперованих зв’язків, вибір типу контрактів із інвестором чи замовником тощо.

На етапі якісного аналізу необхідні інвентаризація всіх видів проектних ризиків, що здійснюється за допомогою наведених вище класифікацій, та розгорнутий словесний опис кожного виду ризику, що впливає на аналізований інвестиційний проект.

Крім того, необхідно описати та дати вартісну оцінку всіх можливих наслідків гіпотетичної реалізації виявлених ризиків та запропонувати заходи щодо мінімізації чи компенсації цих наслідків, розрахувавши вартісну оцінку цих заходів.

Необхідно підкреслити можливість побудови та використання методу «дерева рішень» у ході прийняття інвестиційних рішень, а й у реалізації проекту. Зміна обставин довкілля проекту можуть вимагати переходу в іншу галузь прийняття рішень. Наявність побудованої покрокової схеми у вигляді «дерева рішень» дозволить аналітику розрахувати ризик такого розвитку подій та мінімізувати збитки компанії.

Застосування цього методу зазвичай використовується для аналізу ризиків тих проектів, які мають доступну для огляду кількість варіантів розвитку. Інакше «дерево рішень» приймає дуже великий обсяг, отже утрудняється як обчислення оптимального рішення, а й визначення даних.

p align=”justify”> Метод корисний у тих ситуаціях, коли пізніші рішення сильно залежать від рішень, прийнятих раніше, але в свою чергу визначають подальший розвиток подій.

Метод Монте-Карло. Подолати багато недоліків, властивих розглянутим методам аналізу ефективності проектів в умовах ризику, дозволяє імітаційне моделювання — один із найпотужніших засобів аналізу економічних систем.

Основу імітаційного моделювання та його окремий випадок (стохастична імітація) становить метод Монте-Карло, який є синтезом та розвитком методів аналізу чутливості та аналізу сценаріїв.

Імітаційне моделювання ризиків інвестиційних проектів є серією чисельних експериментів, покликаних отримувати емпіричні оцінки ступеня впливу різних чинників (обсягу випуску, ціни, змінних витрат та інших.) на результати.

Проведення імітаційного експерименту розбивають наступні етапи.

  • встановлюються взаємозв’язки між вихідними та вихідними показниками у вигляді математичного рівняння чи нерівності. Як результуючий показник зазвичай виступає один з критеріїв ефективності (NPV, PI, IRR);
  • задаються закони розподілу ймовірностей ключових параметрів моделі;
  • проводиться комп’ютерна імітація значень ключових параметрів моделі (із застосуванням програм типу Excel або спеціальних програмних продуктів, наприклад, Risk Master);
  • розраховуються основні характеристики розподілів вхідних та вихідних показників;
  • проводиться аналіз отриманих результатів та приймається рішення.

Цей метод дозволяє найповніше врахувати весь діапазон невизначеності вихідних параметрів проекту, з якими може зіткнутися його здійснення.

Крім того, шляхом обмежень, що спочатку задаються потрібних показників ефективності проекту, можна широко використовувати інформаційну базу проведення аналізу проектних ризиків.

Таким чином, метод Монте-Карло дозволяє отримати інтервальні значення показників проектних ризиків, у межах яких можлива успішна реалізація реального інвестиційного проекту.

Методика оцінки ризиків, пов’язаних з інвестуванням, на основі використання розглянутих та інших спеціальних методів докладно викладається у спеціальній літературі.

Вибір конкретних методів оцінки ризиків реального інвестування визначається низкою факторів:

  • видом інвестиційного ризику;
  • повнотою та достовірністю інформаційної бази, сформованої для оцінки рівня ймовірності різних інвестиційних ризиків;
  • рівнем кваліфікації інвестиційних менеджерів, які здійснюють оцінку;
  • технічною та програмною оснащеністю інвестиційних менеджерів, можливістю використання сучасних комп’ютерних технологій проведення такої оцінки;
  • можливістю залучення до оцінки складних інвестиційних ризиків кваліфікованих експертів та ін.

Способи зниження інвестиційного ризику

Розуміння природи інвестиційного ризику та його кількісна оцінка не завжди дозволяють ефективно керувати довгостроковими інвестиціями. На першому місці стоять способи та методи безпосереднього впливу на рівень ризику з метою його максимального зниження, підвищення безпеки та фінансової стійкості підприємства-упорядника.

Дії щодо зниження ризику ведуться у двох напрямках:

  • уникнення появи можливих ризиків;
  • зниження впливу ризику результати виробничо-фінансової діяльності.

Перший напрямок полягає у спробі уникнути будь-якого можливого для фірми ризику. Рішення про відмову від ризику може бути винесено на стадії ухвалення рішення, а також шляхом відмови від якогось виду діяльності, у якій фірма вже бере участь.

До уникнення появи можливих ризиків відноситься відмова від використання у високих обсягах позикового капіталу (досягається уникнення фінансового ризику), відмова від надмірного використання інвестиційних активів у низьколіквідних формах (уникнення ризику зниження ліквідності).

Даний напрямок зниження ризику найбільш простий і радикальний. Воно дозволяє повністю уникнути можливих втрат, але й не дозволяє отримати той обсяг прибутку, який пов’язаний з ризикованою діяльністю.

Для того, щоб знизити вплив ризиків, є два шляхи:

  • вжити заходів, які забезпечують виконання контрактних зобов’язань на стадії укладання контрактів;
  • здійснити контроль за управлінськими рішеннями у процесі реалізації проекту.

При першому шляху є кілька варіантів дій:

  • страхування;
  • забезпечення (у разі кредитного договору) у формі застави, гарантії, поруки, неустойки чи утримання майна боржника;
  • покроковий поділ процесу затвердження асигнувань проекту;
  • диверсифікація інвестицій.

Варіанти управлінських рішень для зниження ризику можуть здійснюватися такими прийомами:

  • резервування коштів на покриття непередбачених видатків;
  • реструктурування кредитів

Розглянемо деякі із способів зниження проектного ризику.

Один із найбільш важливих способів зниження інвестиційного ризику — диверсифікація , наприклад, розподіл зусиль підприємства між видами діяльності, результати яких безпосередньо не пов’язані між собою.

Будь-яке інвестиційне рішення, пов’язане з конкретним проектом, вимагає від особи, яка приймає це рішення, розгляду проекту у взаємозв’язку з іншими проектами та з наявними видами діяльності підприємства. Для зниження ризику бажано планувати виробництво таких товарів чи послуг, попит на які змінюється у протилежних напрямках.

Розподіл проектного ризику між учасниками проекту є ефективним способом його зниження, він ґрунтується на частковій передачі ризиків партнерам по окремих інвестиційних ситуаціях.

Логічніше при цьому зробити відповідальним того з учасників, який має можливість точніше і якісніше розраховувати і контролювати ризик. Розподіл ризику враховується розробки фінансового плану проекту і оформляється контрактними документами.

Можливим способом зниження ризику є його страхування, яке по суті полягає у передачі певних ризиків страхової компанії. При ухваленні рішення про зовнішнє страхування ризиків необхідно оцінювати ефективність такого способу зниження ризику з урахуванням наступних параметрів:

  • ймовірність настання страхової події за цим видом проектного ризику;
  • ступінь страхового захисту за ризиком, що визначається коефіцієнтом страхування (відношенням страхової суми до розміру страхової оцінки майна);
  • обсяг страхового тарифу в порівнянні з середнім його розміром на страховому ринку за цим видом страхування;
  • розмір страхової премії та порядок її сплати протягом страхового терміну та ін.

Зарубіжна практика страхування використовує повне страхування інвестиційних проектів. Умови вітчизняної дійсності дозволяють поки що лише частково страхувати ризики проекту: будівлі, обладнання, персонал, деякі екстремальні ситуації, відповідальність перед третіми особами тощо. (Див. Страхування інвестицій).

Резервування коштів на покриття непередбачених витрат – один із найпоширеніших способів зниження ризику інвестиційного проекту. Воно передбачає встановлення співвідношення між потенційними ризиками, що змінюють вартість проекту, та розміром витрат, пов’язаних із подоланням порушень у ході його реалізації.

Зарубіжний досвід припускає збільшення вартості проекту від 7 до 12% за рахунок резервування на форс-мажор.

Експерти рекомендують такі норми непередбачених витрат.

Рекомендовані нормативи резервів на непередбачені витрати

Вид затрат Зміна непередбачених витрат, %
Витрати / тривалість робіт вітчизняних виконавців + 20
Витрати / тривалість робіт іноземних виконавців + 10
Збільшення прямих виробничих витрат + 20
Зниження виробництва – 20
Збільшення відсотків за позику + 20

Крім резервування на форс-мажорні обставини, необхідно створення системи резервів для підприємства для оптимального управління грошовими потоками.

Йдеться про формування резервного фонду, фонду погашення безнадійної дебіторської заборгованості, підтримку оптимального рівня матеріальних запасів та нормативного залишку коштів та їх еквівалентів.

Резервування коштів є насправді самострахуванням (внутрішнім страхуванням) підприємства.

При цьому слід мати на увазі, що страхові резерви у всіх їхніх формах хоч і дозволяють швидко відшкодувати понесені втрати, проте «заморожують» використання досить відчутної суми інвестиційних ресурсів. Внаслідок цього знижується ефективність використання власного капіталу підприємства, збільшується його залежність від зовнішніх джерел фінансування.

Лімітування як спосіб зниження ризиків полягає у встановленні фірмою гранично допустимої суми коштів на виконання певних операцій (або стадій проекту), у разі втрати яких це суттєво не вплине на фінансовий стан підприємства.

Лімітування застосовується банками під час видачі позичок, промисловими підприємствами — під час продажу товарів у кредит, визначення сум вкладень капіталу, визначення величини позикових коштів, а також в інших ситуаціях.

Важливу роль зниження ризиків інвестиційного проекту грає придбання додаткової інформації . Мета такого придбання – уточнення деяких параметрів проекту, підвищення рівня надійності та достовірності вихідної інформації, що дозволить знизити ймовірність ухвалення неефективного рішення. Способи отримання додаткової інформації включають придбання в інших організацій, проведення додаткового експерименту і т.д.

Повна та достовірна інформація — товар особливого роду, за який треба платити, але ці витрати окупаються внаслідок отримання суттєвої вигоди від менш ризикованого інвестування.

Розглядаючи все вищесказане, можна зробити висновок, що в даний час необхідність оцінки ризиків інвестиційних проектів вже ні в кого не викликає сумнівів, хоча процес оцінки неточний і часто виникає спокуса проігнорувати міркування щодо ризику, оскільки вони туманні.

Проте ризик проекту слід оцінювати та включати у розгляд у процесі прийняття інвестиційного рішення. У нас у країні через винятково високу економічну та політичну нестабільність вміння аналізувати можливі ризики набуває особливого значення.

Висновок

Отже, з вищесказаного випливає: ризик у ринковій економіці супроводжує будь-яке управлінське рішення. Особливо це стосується інвестиційних рішень, наслідки прийняття яких позначаються діяльності підприємства протягом тривалого часу.

Інвестиційна діяльність пов’язана з багатьма видами ризиків, які можна класифікувати за різними ознаками: за етапами здійснення проекту, за фінансовими наслідками, джерелами виникнення, по можливості диверсифікації, за рівнем фінансових втрат та ін.

Під невизначеністю в інвестиційному аналізі розуміється можливість різних сценаріїв реалізації проекту, виникнення якої відбувається через неповноту чи неточність інформації про умови реалізації інвестиційного проекту.

Під ризиком в інвестиційному аналізі розуміється ймовірність здійснення несприятливої ​​події (сценарію), а саме ймовірність втрати капіталу, що інвестується (частини капіталу) та (або) недоотримання передбачуваного доходу інвестиційного проекту.

Прибутковість та ризик – взаємопов’язані категорії. Більш ризиковим варіантам вкладень властива більш висока дохідність, а менш ризиковим – низький, але практично гарантований дохід.

Залишити коментар:

Site Footer