Банківські офшорні зони — це простори, що мають географічну та/або юридичну екстериторіальність і використовуються для проведення банківських операцій з нерезидентами на умовах, відмінних від чинних на внутрішньому національному ринку капіталів.
Будучи різновидом офшорних зон, водночас є їх повними аналогами. Ведення операцій у банківських офшорних зонах більшою мірою схильне до регулювання (зони мають вузькоспеціалізований характер, що виключає ведення їх учасниками інших суто фінансових операцій), учасники повністю не звільнені від сплати податків, їм практично заборонені операції з цінними паперами.
З іншого боку, у банківських офшорних зонах не діє низка обмежень та правил, встановлених для учасників операцій на внутрішньому ринку капіталів (на депозити не поширюються вимоги щодо резервування, не встановлюється величина достатнього капіталу та інші банківські нормативи; учасники звільняються від обов’язкових внесків до фондів захисту банківських вкладів). Прикладами зон подібного типу є International Banking Facilities (IBFs) у США та Japan Offshore Market (JOM) у Японії.
IBFs почали створюватися з ініціативи Федеральної резервної системи (ФРС) наприкінці 1981 р. з метою часткової репатріації грошових капіталів у США з євровалютного ринку та з інших фінансових центрів, непрямого впливу ФРС (через приватні банки) на стан цього ринку та його доларову складову. IBFs стали одним із перших кроків на шляху лібералізації та дерегулювання банківської системи країни. На поч. 90-х. у США було зареєстровано 526 зон (за кількістю учасників) у 24 штатах та окрузі Колумбія (149 банків та банківських асоціацій місцевого походження, 330 – іноземного та 47 фінансових інститутів, що мають ліцензію на ведення тільки міжнародних операцій – так звані «корпорації Еджа» (див. .Міжнародна банківська зона).
Організаційно IBFs є юридичними особами, немає власного капіталу і є відділи банків, у яких ведеться окреме оформлення бухгалтерських операцій типу «офшор».
Всі IBFs звільнені від сплати місцевих податків (але з утриманням федерального корпораційного податку), від зобов’язань щодо резервування коштів у ФРС та внесків до Фонду страхування банків або Страхового фонду ощадних асоціацій.
У IBFs не існує обмежень на відкриття вкладів у іноземній валюті. З іншого боку, учасники операцій у зонах можуть укладати угоди лише з небанківськими нерезидентами. При цьому вони не повинні бути пов’язані з фінансуванням та кредитуванням покупок товарів та наданням послуг у США. Крім того, залучатися можуть лише строкові вклади (до 2 днів) з мінімальною сумою 100 тис. дол. При оформленні кожної операції банк зобов’язаний давати підтвердження про джерело походження коштів та направлення їх використання. Банкам також заборонено займатися емісією короткострокових цінних паперів (депозитних сертифікатів).
Японські зони (JOM) в принципі організовані так само, як і в США, з тією відмінністю, що в них не виключається можливість переказу коштів з офшорних рахунків на внутрішні банківські рахунки за дотримання таких умов:
- обсяг коштів, що переводяться з офшоррахунку на внутрішній рахунок, у середньому за місяць має бути врівноважений зустрічним потоком коштів;
- обсяг коштів, що переказуються, протягом дня не повинен перевищувати 10% суми клієнтських вимог за рахунком.
