Багатство (wealth) – все, що має ринкову оцінку та може бути продано за гроші або обмінено на інші блага. Багатство може бути представлене у речовинній формі, формі паперових активів, а також особистих здібностей людини (якщо виявляється можливим продати їх на ринку праці). Останнє називають невловимим багатством, людським капіталом.
Багатство має особливістю, що вона здатна приносити дохід, тобто. наростати. Слід відрізняти саме багатство, що у економіко-математичних моделях відбивається показниками запасів, і приріст багатства, фіксований показниками «потоків».
Сутність багатства, законів його виробництва та розподілу стали предметом аналізу ще з часів Адама Сміта (1723–1790). За словами Дж. С. Мілля (1773-1836), багатство як предмет досліджень у всі віки неминуче опинялося в центрі практичних інтересів людства. Уявлення про природу багатства історично змінювалося, значною мірою у зв’язку з трансформацією суспільного устрою та структури самого багатства. Наприклад, у докапіталістичних формаціях головним багатством вважалася земля і все, що з нею пов’язане. Надалі в центрі уваги опинився капітал – У формі виробничих фондів, грошових накопичень тощо. У постіндустріальних суспільствах спостерігається випереджаюче зростання значення інтелектуального потенціалу як найважливішого елемента нарощування багатства і на перший план виходить людський капітал як форма багатства індивідуума.
У сучасній економічній літературі існують серйозні розбіжності у думках про природу та походження багатства, які виявляються у дискусіях, пов’язаних з оцінкою національного багатства, але стосуються також сенсу багатства як такого. Наприклад, йдеться про те, чи слід включати до складу багатства природні ресурси.
Спрощене тлумачення теорії трудової вартості К. Маркса призводить до твердження про виключно трудову природу багатства і відповідно – до пропозицій про оцінку багатства за витраченим з його створення праці, а чи не з його корисності. При всьому значенні праці як джерела істотної частини багатства така позиція веде до спотвореного уявлення про природу останнього (наприклад, виходить, що родовище, на пошук якого витрачено більше праці, дорожче випадково знайденого, але більш цінного і великого).
У класичній політичній економії ХІХ ст. багатство чітко поділялося на три категорії: багатство індивідуума, багатство громадської групи і наостанок, багатство народу (точніше – нації, об’єднаної самостійною державністю). Нині ця думка стала загальноприйнятою.
Багатство – вартість активів, що належать індивіду або групі індивідів. Економічна наука почалася з вивчення природи багатства (наприклад, праця Адама Сміта «Багатство націй») та того, як воно змінюється протягом цього періоду. Кейнсіанська теорія прагнула зробити основний наголос на дохід, розглядаючи його як головний об’єкт дослідження в макроекономіці, проте зараз вважається, що дохід лише впливає на поведінку індивідів, так само як і на їх добробут.
