Амортизаційна теорія страхового фонду – Сукупність наукових поглядів виникли на рубежі XIX-XX ст., Згідно з якими джерелом освіти страхового фонду є витрати виробництва.
Основні ідеї амортизаційної теорії страхового фонду були сформульовані та обґрунтовані видатним німецьким ученим Адольфом Вагнером (1835-1917). Страховий фонд, подібно до амортизаційного фонду, створюється шляхом поступового переходу частини вартості засобів виробництва на готовий продукт. Відповідно до цієї теорії величина вартості, що переходить в амортизаційний фонд, залежить від ступеня зносу основного капіталу, а переходить в страховий фонд – від ступеня ризику його загибелі.
Амортизаційна теорія страхового фонду характеризує закономірний процес поступового зношення будь-якого майна. Страхування відображає лише загальну ймовірність настання шкоди, яку не можна заздалегідь відносити до будь-яких конкретних об’єктів. Амортизаційна теорія страхового фонду не розглядає основне питання страхування.
У результаті окремі автори страховий фонд ототожнюють з амортизаційним фондом, джерелом формування якого не додаткова ціна, а необхідні витрати виробництва. Критикуючи дане ототожнення, ряд економістів зазначає, що з цих фондів докорінно різна економічна основа: природне і моральне зношування устаткування – для амортизаційного фонду та ризикований характер виробництва – для страхового фонду. Крім того, сфера застосування страхового фонду є значно ширшою, вона охоплює не лише обладнання, а й продукцію, сировину, матеріали, предмети споживання, не пов’язані з амортизаційним фондом, а також здоров’я, працездатність людей, які взагалі не мають вартості. Тому не слід змішувати поняття страхового та амортизаційного фондів.
З погляду сучасних уявлень амортизація та страхування розглядаються як різні та самостійні економічні інститути. В обґрунтування цього наводяться такі аргументи. По-перше, створення амортизаційного фонду обумовлено необхідністю відтворення основних засобів, що втрачають свою споживчу вартість у результаті фізичного зношування. При цьому товаровиробник не може нормально функціонувати, якщо не забезпечуватиме відтворення свого основного капіталу через формування амортизаційного фонду. Тому формування цього фонду є наслідком розуміння те, що цього фонду обійтися не можна. Необхідність цього фонду очевидна. Особливістю страхування є неочевидність його необхідності для окремого суб’єкта. Тому страхування суб’єктом свого майна від різноманітних ризиків може йому здатися зайвим через ймовірнісного характеру страхових подій. Простіше кажучи, товаровиробник сподівається, що з ним нічого не трапиться, економить на страхових платежах і тому не страхує своє майно.
По-друге, амортизація немає стихійний характер знищення майна, а страхування має форму випадкового його знищення. Амортизація покликана відновити те майно, яке неминуче зношується фізично у своїй використанні у процесі виробництва. Страхування покликане відновити те майно, яке випадково загинуло внаслідок певної події. При амортизації відновлюється та вартість, яка вже була перенесена на товар; при страхуванні відновлюється та первозданна вартість, яка була відтворена у товарі, а була знищена страховим випадком. І в цьому важлива різниця між амортизацією та страхуванням.
До цього слід додати, що амортизаційна теорія страхового фонду не вписується в рамки особистого страхування (незалежно від того, ким це страхування здійснюється: організацією або самим громадянином), оскільки стосовно людини, її життя та здоров’я як предмет страхування міркування на тему амортизації неприйнятні. Людина — не машина, втрата якої через страховий випадок може бути амортизована за допомогою страхового фонду.
Не вписується у цю теорію взагалі будь-яке страхування, здійснюване громадянами (крім індивідуальних підприємців), навіть якщо це страхування має характер страхування имущества.
При амортизації йдеться про відшкодування вартості спожитих засобів виробництва. При страхуванні громадянами свого майна йдеться про страхування предметів споживання.
Нарешті, не вписуються в амортизаційну теорію страхового фонду такі види страхування, як страхування підприємницького ризику, а також страхування відповідальності (навіть якщо це страхування здійснює виробнича організація), тому що при цих видах страхування немає втрати або пошкодження майна товаровиробника, що відноситься до нього виробничих фондів.
У результаті амортизаційна теорія страхового фонду може бути застосована лише до страхування майна, та й якщо страхувальник здійснює виробничу діяльність. Але це окремий вид страхування. Поширювати ж висновки, присвячені приватному виду страхування, попри всі страхування загалом помилково навіть із методологічної погляду.
