Агресивна дивідендна політика (agressive dividend policy) — це один з можливих типів дивідендної політики, що здійснюється акціонерною компанією, який передбачає постійне зростання виплати дивідендів (як правило, у твердо встановленому відсотку їх приросту до розміру попереднього періоду) незалежно від результатів фінансової діяльності. Агресивна дивідендна політика має на увазі безперервне зростання дивідендів, тобто пріоритетним виявляється винагорода власників, а не інвестиції в розвиток.
Перевагою агресивної дивідендної політики є забезпечення високої ринкової вартості акцій компанії та формування позитивного її іміджу у потенційних інвесторів за додаткових емісій. Для власників великих пакетів акцій дивіденди як такі не дуже суттєві, їм первинна можливість контролювати компанію. А ось для міноритарних акціонерів якраз украй важливий дохід по акціях, і вони хочуть уявляти перспективу його зростання або, принаймні, бути впевненими в його стабільності.
Недоліком агресивної дивідендної політики є відсутність гнучкості в її проведенні та постійне наростання фінансової напруженості у зв’язку з обмеженням можливостей самофінансування розвитку підприємства за рахунок прибутку.
Здійснення агресивної дивідендної політики можуть дозволити собі лише реально процвітаючі та фінансово стійкі акціонерні компанії на ранніх стадіях свого життєвого циклу. Якщо ж ця політика не підкріплена постійним зростанням фінансових результатів діяльності компанії, то вона є вірним шляхом до її банкрутства.
Агресивна дивідендна політика передбачає постійне зростання виплати дивідендів (як правило, у твердо встановленому відсотку їхнього приросту до розміру попереднього періоду) незалежно від результатів фінансової діяльності компанії. Існує дві методики здійснення агресивної дивідендної політики:
- постійного відсоткового розподілу прибутку;
- постійного зростання розміру дивідендів.
Методика постійного відсоткового розподілу прибутку (або методика стабільного рівня дивідендів) передбачає встановлення довгострокового нормативного коефіцієнта дивідендних виплат стосовно прибутку (або нормативу розподілу прибутку на споживану та капіталізовану її частини). Ця методика відрізняється від методики фіксованих дивідендних виплат (Див. Консервативна дивідендна політика) тим, що ці виплати залежать від розміру прибутку компанії. Перевагою методики постійного (стабільного) рівня дивідендів є простота її формування та тісний зв’язок із розміром прибутку. Основним недоліком цієї методики є нестабільність розмірів дивідендних виплат на акцію, яка визначається нестабільністю суми прибутку, що формується. Така нестабільність може спричинити різкі перепади у ринковій вартості акцій за окремими періодами. Це перешкоджає максимізації ринкової вартості компанії у процесі здійснення такої політики. Методика стабільного рівня дивідендів пов’язані з високими ризиками господарську діяльність. Навіть при високому рівні дивідендних виплат дивідендна політика компанії на основі такої методики не залучає зазвичай інвесторів (акціонерів), що уникають ризику. Тільки великі компанії зі стабільним прибутком можуть дозволити собі проводити дивідендну політику стабільного рівня дивідендів. У разі різких змін розміру прибутку ця політика може призвести до банкрутства.
Методика постійного зростання розміру дивідендів, рівня дивідендних виплат для однієї акції полягає у встановленні твердого відсотка приросту дивідендів до їхнього розміру у попередньому періоді. Перевагою такої методики є можливість підвищення ринкової вартості акцій компанії за рахунок формування позитивного іміджу потенційних інвесторів. Недолік цієї методики полягає у її надмірній жорсткості. Якщо темпи зростання дивідендних виплат зростає і фонд дивідендних виплат зростає швидше, ніж сума прибутку, то інвестиційна активність підприємства знижується. За інших рівних умов знижується та її стійкість. Здійснення такої дивідендної політики можуть дозволити собі лише перспективні акціонерні товариства, що динамічно розвиваються. Якщо ж дивідендна політика, заснована на методику постійного зростання розміру дивідендів, не підкріплена постійним зростанням прибутку компанії, вона веде до її банкрутства.
