Сутність собівартості продукції

Одним з найважливіших розділів економічного (управлінського) аналізу діяльності промислових підприємств є вивчення собівартості продукції, що випускається і реалізується.

Собівартість – це сума витрат даного підприємства на виробництво та реалізацію продукції.

Собівартість продукції — це вартісна оцінка використовуваних у процесі виробництва природних ресурсів, сировини, матеріалів, основних фондів, трудових ресурсів та інших витрат на неї виробництво та реалізацію.

Собівартість продукції є узагальнюючим показником, який відображає стан техніки та рівень організації виробництва, раціонального, економічно обґрунтованого господарювання на підприємстві.

Собівартість є частиною вартості продукції і на показує, у скільки підприємству обійшлося виробництво продукції.

Собівартість продукції є комплексним показником, яким судять про ефективність використання підприємством різних видів ресурсів, і навіть про рівень організації праці для підприємства. У собівартість продукції включаються такі види витрат:

• вартість маркетингових досліджень;
• підготовка та освоєння нової продукції, включаючи витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР);
• виробництво продукції, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів та оплату праці працівників;
• обслуговування виробничого процесу та управління ним;
• витрати, пов’язані зі збутом продукції;
• витрати, пов’язані з підготовкою кадрів (пошук, перекваліфікація, підвищення кваліфікації тощо);
• поточна раціоналізація виробництва.

Витрати можуть бути загальними та на одиницю продукції.

Щодо одиниці продукції розрізняють витрати:

• прямі, пов’язані з виробництвом певного виду продукції; можуть бути розраховані безпосередньо на одиницю продукції (наприклад, витрати на конкретні види сировини та матеріали);
• непрямі, які не можна безпосередньо розрахувати на одиницю продукції (за обсягом та асортиментом). Наприклад, заробітна плата управлінців та обслуговуючого персоналу.

Залежно від зв’язку з обсягом виробництва витрати класифікують так:

• постійні, тобто. що не змінюються при зміні обсягів виробництва;
• змінні, тобто. що змінюються за зміни обсягів виробництва.

Постійні та змінні витрати діляться у свою чергу на:

• пропорційні, тобто. що не змінюються при зміні обсягів виробництва;
• непропорційні, тобто. що змінюються прогресуючим або депресуючим чином при зміні обсягів виробництва.

Класифікація витрат на постійні та змінні має важливе значення для пошуку точки беззбитковості виробництва. Методика її розрахунку ґрунтується на наступному рівнянні:

Цеп * Кет6 = Зперем * Кетб + Зпост

де Ц_еп – Ціна одиниці продукції;
До_етб – Кількість одиниць у точці беззбитковості;
З_перем – Змінні витрати на одиницю продукції;
З_пост – постійні витрати.

За наведеною формулою можна розрахувати точку беззбитковості як відношення постійних витрат до різниці між ціною одиниці продукції та змінними витратами. У практиці господарювання багато уваги приділяється питанням, що з управлінням витратами.

Майже у всіх країнах світу конкретний склад витрат, які можна зарахувати до витрат виробництва та звернення, регулюється законодавчо. Це пов’язано з особливостями податкової системи і необхідністю розрізняти витрати підприємства (фірми) за джерелами їх відшкодування (що включаються до собівартості продукції, а отже, що відшкодовуються за рахунок цін на неї, і відшкодовується з прибуткущо залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов’язкових платежів).

Управління витратами – Це процес цілеспрямованого формування всіх видів витрат при постійному контролі їх рівня та стимулювання зниження. Функціонально така система управління включає нормування витрат, їх планування, облік, аналіз і стимулювання зниження.

Види собівартості продукції

У економічній науці й у прикладних завдань виділяється кілька типів собівартості:

• загальна собівартість – Сума витрат на виробництво всього обсягу продукції;
• індивідуальна собівартість – Витрати на виробництво тільки одного виробу;
• гранична собівартість – Це собівартість кожної наступної виробленої одиниці продукції;
• середня собівартість – Визначається розподілом загальної суми витрат на кількість виробленої продукції.

Собівартість готової продукції змінюється залежно від обсягу витрат у її виготовленні. Таким чином, існують такі види собівартості:

• технологічна собівартість – Визначається витратами на сировину та матеріали, комплектуючі, зворотні відходи, заробітна плата робітникам, податки та відрахування від заробітної плати, а також витрати на обладнання;
• цехова собівартість — представлена ​​витратами всіх цехів та інших виробничих структур, які брали участь у процесі виготовлення певного набору товарів та послуг;
• виробнича собівартість – визначається шляхом додавання загальнозаводських та цільових витрат до цехової собівартості;
• повна собівартість — включає витрати організації як випуск продукції і на організацію виробничого процесу, а й у її реалізацію, тобто постачання ринку кінцевих товарів та послуг.

Крім цієї класифікації, існує ще розподіл собівартості на індивідуальну та середньогалузеву (в облік беруться всі підприємства окремої галузі), планову, яка формується на базі поточних показників, і фактичну, що відноситься до цього часу.

Собівартість продукції також визначає структуру витрат за допомогою віднесення їх до того чи іншого періоду. Поточні витрати ставляться собівартість продукції цього періоду, у якому фактично відбувається виробничий процес. Витрати майбутніх періодів характеризуються тим, що виготовлення товарів здійснюється в даний момент, але відноситься на собівартість продукції наступного періоду (наприклад, витрати на освоєння та модернізацію виробництва чи розробку нових видів продукції). До майбутні витрати, зазвичай, відносять ті, які мало здійснені, але ними вже зарезервовані кошти. Так, оплата відпусток та сезонні витрати плануються протягом року і на момент настання терміну виплачуються своєчасно.

Структура собівартості

Структура собівартості за статтями калькуляції:

1. матеріали та інші компоненти (комплектуючі, напівфабрикати, агрегати, вузли тощо);
2. паливо та енергія, що йде на виробництво;
3. амортизація основних виробничих фондів;
4. основна вести основного персоналу (оклад, тариф);
5. додаткова заробітна плата основного персоналу (надбавки, доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством);
6. відрахування до позабюджетних фондів (пенсійний фонд, фонд соціального страхування);
7. загальновиробничі витрати (витрати на збут, внутрішньовиробничі витрати, фонд оплати праці службовців та інші витрати;
8. витрати на відрядження – вартість квитків за проїзд, добові, оплата проживання;
9. роботи сторонніх організацій (контрагентів);
10. адміністративні витрати – Витрати утримання апарату управління.

Структура собівартості за елементами витрат:

1. Матеріальні затрати:
   • сировину, матеріали, комплектуючі вироби тощо;
   • паливо, енергія;
   • загальновиробничі витрати.
2. Оплата праці – заробітна плата:
   • основного виробничого персоналу;
   • допоміжного виробничого персоналу (обслуговування обладнання тощо);
   • інтелектуального персоналу;
   • службовців (керівництво, менеджери, бухгалтери тощо);
   • молодшого обслуговуючого персоналу.
3. Відрахування на соціальні заходи.
4. Амортизація основних засобів.
5. Інше (накладні витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом та реалізацією; маркетингові витрати тощо)

Кошторис витрат за виробництво продукції

Кошторис витрат за виробництво продукції – це витрати підприємства, пов’язані з його основною діяльністю у певний період незалежно від того, чи входять вони у собівартість продукції за цей період. Кошторис витрат становлять такі економічні елементи:

• матеріальні витрати, що включають витрати на сировину та основні матеріали, напівфабрикати, виробничі послуги інших підприємств, допоміжні матеріали, паливо та енергію, проведення НДДКР, пошукових та геологорозвідувальних робіт; витрати на матеріали розраховуються на підставі норм їх споживання та цін на них з урахуванням транспортних витрат;
• всі форми основної заробітної плати;
• відрахування на соціальні потреби, до яких входять відрахування на соціальне страхування, до пенсійного фонду, до державного фонду зайнятості тощо;
• амортизація основних фондів у формі амортизаційних відрахувань на реновацію;
• інші витрати.

У системі техніко-економічних розрахунків важливе місце займає калькулювання – Розрахунок собівартості окремих виробів (видів продукції). Об’єктом калькулювання є продукція чи роботи, собівартість яких розраховується. До кожного об’єкта розрахунку вибирається калькуляційна одиниця — одиниця його кількісного виміру. Загалом у номенклатуру калькуляційних статей витрат входять:

• Сировина і матеріали;
• енергія;
• основна заробітна плата виробничих робітників;
• додаткова заробітна плата виробничих робітників;
• відрахування на соціальні потреби;
• витрати на утримання та експлуатацію машин та обладнання;
• загальновиробничі витрати;
• загальногосподарські витрати;
• підготовка та освоєння виробництва;
• невиробничі витрати.

існує багато методик розрахунку перерахованих статей. У цьому традиційні статті витрат розраховуються шляхом прямого рахунку. Більш складні статті (наприклад, витрати на утримання та експлуатацію машин та обладнання, загальногосподарські витрати) у сучасній практиці господарювання розраховують пропорційно до певних елементів (наприклад, пропорційно до основної заробітної плати виробничих робітників).

Знання закономірностей зміни собівартості продукції дозволяє обґрунтовано управляти формуванням витрат за різних етапах діяльності підприємства.