Валютна політика (Currency Policy) – сукупність економічних, правових та організаційних заходів, що здійснюються центральним банком та іншими фінансовими органами державного регулювання за діючими в державі валютними відносинами між суб’єктами господарювання, домашніми господарствами та органами державного управління.
Першочерговими стратегічними цілями валютної політики є підтримка макроекономічної рівноваги у країні та забезпечення сталого економічного зростання шляхом забезпечення ефективного регулювання валютного ринку. До інших завдань валютної політики, вирішуваних у рамках забезпечення стабільного економічного зростання країни, належать: підтримка цінової стабільності, високої зайнятості, рівноваги платіжного балансу та ін.
Основним інститутом державного регулювання, на який покладено проведення валютної політики країни, є центральний банк, який, з метою впливу на стан валютного ринку та динаміку обмінного курсу, уповноважений:
- змінювати значення облікової ставки, що внаслідок дії паритету відсоткових ставок формує вплив на рух міжнародного капіталу, динаміку валютного курсу, структуру грошової маси, ліквідність банківської системи, обсяг кредитування тощо;
- проводити валютні інтервенції шляхом купівлі чи продажу національної та іноземної валюти;
- накладати валютні обмеження для проведення валютних операцій;
- забезпечувати диверсифікацію структури золотовалютних резервів з метою зниження втрат унаслідок переоцінки обмінного курсу однієї валюти на іншу.
Реалізацію валютної політики Національного банку України можна поділити на кілька етапів. Перший етап (1991-1993 рр.) характеризується формуванням основних засад валютної політики. На цьому етапі було запроваджено національну валюту. У 1992 р. створено валютну біржу при Національному банку України, яку згодом реорганізовано в Українську міжбанківську валютну біржу. Законодавче врегулювання напрямів реалізації валютної політики засновано прийняттям 19 лютого 1993 р. Декрету «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».
Другий етап (1994-1996 рр.) характеризується:
- зниженням частки кредитів, наданих Національним банком уряду;
- встановлення порядку коригування відсоткових ставок за кредитами, наданими комерційними банками суб’єктам господарювання;
- запровадженням обов’язкового резервування від коштів, що є на валютних депозитних рахунках;
- застосуванням державних цінних паперів як інструменту фінансування дефіциту бюджету.
Указом Президента України «Про вдосконалення валютного регулювання» від 22 серпня 1994 р. було відновлено торги іноземною валютою на Українській міжбанківській валютній біржі. Заборона використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу на території України сприяла зниженню рівня доларизації. Таким чином, застосування комплексних заходів щодо стабілізації макроекономічних показників стало причиною проведення фінансової реформи в 1996 р.
Процес реалізації валютної політики на третьому етапі (1997-1998 рр.) характеризується призупиненням економічного спаду та наступною лібералізацією валютного ринку. У 1998 р., у зв’язку з фінансовою кризою в Росії, з метою недопущення наслідків кризи на український ринок, Національний банк України запровадив окремі елементи адміністративного контролю над проведенням валютних операцій:
- з вересня 1998 р. було введено обов’язковий продаж 75% надходжень в іноземній валюті на користь резидентів і цього ж місяця вимога знижено до 50 відсотків;
- з грудня 1998 р. запроваджено тимчасові обмеження щодо кредитування банківськими установами резидентів в іноземній валюті;
- проведення безготівкових операцій з купівлі-продажу вільно конвертованої валюти здійснювалося лише через Українську міжбанківську та Кримську валютні біржі;
- запроваджено обов’язкове документальне підтвердження клієнтом фактичного надходження товарів та отримання послуг під час розгляду заявок на купівлю іноземної валюти;
- встановлено обмеження для придбання іноземної валюти банками-нерезидентами.
Починаючи з 2000 р. зусилля Національного банку України були спрямовані на підтримання стабільності обмінного курсу національної грошової одиниці. Ключовим інструментом валютної політики Національного банку України четвертому етапі є проведення інтервенцій на міжбанківському ринку. Цей інструмент застосовувався для усунення короткострокових змін попиту та пропозиції іноземної валюти на валютному ринку. Слід зазначити, що домінування протягом останніх років інтервенцій, спрямованих на викуп надлишкової валюти, дозволило нагромадити значні обсяги золотовалютних резервів, що є важливим фактором стабільності обмінного курсу.
У свою чергу, розгортання світової фінансової кризи 2008-2009 років. внесло свої корективи у роботу національного валютного ринку. Починаючи з вересня 2008 р., суттєво скоротилися надходження іноземної валюти до країни через економічний спад у країнах світу. Для стримування та мінімізації негативного впливу фінансової кризи на економічний розвиток країни Національним банком було введено низку заходів у галузі валютної політики. Зокрема, в умовах стрімкого зростання попиту на іноземну валюту встановлено низку жорстких обмежень на курс продажу долара США населенню на готівковому ринку та посилено вимоги до заявок уповноважених банків щодо купівлі іноземної валюти, що супроводжувалося запровадженням обмежень на операції банківських установ з валютою, забезпечило зниження обсягу спекулятивних операцій банків на валютному ринку
Таким чином, реалізація валютної політики здійснюється відповідно до поставлених завдань, основними з яких нині є забезпечення стабільності національної грошової одиниці, що реалізується шляхом регламентації валютних операцій. Останній етап Реалізація валютної політики характеризується застосуванням широкого спектра заходів у сфері валютного регулювання, що обумовлено необхідністю подолання фінансової кризи та забезпечення сталого економічного розвитку.
Процес реалізації валютної політики можна поділити на дві частини – поточну (оперативну) та перспективну. Поточна діяльність полягає в організації повсякденного оперативного регулювання поточної валютної кон’юнктури валютного ринку, а перспективна у здійсненні довгострокових структурних змін у валютному механізмі. Значна частина функцій щодо формування довгострокової валютної політики реалізується завдяки участі України у таких міжнародних валютно-фінансових установах, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку та інші.
(Див. Грошово-кредитна політика).
