Інвестиційна політика

Інвестиційна політика (investment policy) – частина загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає у виборі та реалізації найбільш вигідних шляхів розширення та оновлення його активів з метою забезпечення основних напрямів його економічного розвитку.

Інвестиційна політика підприємства передбачає:

1. формування окремих напрямів інвестиційної діяльності підприємства відповідно до стратегії його економічного розвитку. Розробка цих напрямів покликана вирішувати такі:
   • визначення співвідношення основних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду;
   • визначення галузевої спрямованості інвестиційної діяльності (для підприємств, які здійснюють багатогалузеву господарську діяльність);
   • визначення регіонального спрямування інвестиційної діяльності.

   Формування окремих напрямів інвестиційної діяльності підприємства відповідно до стратегії його економічного розвитку дозволяє визначити пріоритетні цілі та завдання цієї діяльності за окремими етапами майбутнього періоду.

2. дослідження та облік умов зовнішнього інвестиційного середовища та кон’юнктури інвестиційного ринку. У процесі такого дослідження:
   • вивчаються правові умови інвестиційної діяльності в цілому та в розрізі окремих форм інвестування («інвестиційний клімат»);
   • аналізуються поточна кон’юнктура інвестиційного ринку та фактори її визначальні;
   • прогнозується найближча кон’юнктура інвестиційного ринку на розрізі окремих його сегментів, що з діяльністю підприємства;
3. пошук окремих об’єктів інвестування та оцінка їх відповідності напрямам інвестиційної діяльності підприємства. У процесі реалізації цього напряму інвестиційної політики:
   • вивчається поточна пропозиція на інвестиційному ринку, відбираються для вивчення окремі реальні інвестиційні проекти та фінансові інструменти, що найбільш повно відповідають напрямкам інвестиційної діяльності підприємства (її галузевої та регіональної диверсифікації);
   • розглядаються можливості та умови придбання окремих активів (техніки, технологій тощо) для оновлення складу діючих їх видів;
   • проводиться ретельна експертиза відібраних об’єктів інвестування;
4. забезпечення високої ефективності інвестицій. Відібрані на попередньому етапі об’єкти інвестування аналізуються з позиції економічної ефективності. У цьому кожному об’єкта інвестування використовується конкретна методика оцінки ефективності. За результатами оцінки проводиться ранжування окремих інвестиційних проектів та фінансових інструментів інвестування за критерієм їхньої ефективності (прибутковості). За інших рівних умов відбираються реалізації ті об’єкти інвестування, які забезпечують найбільшу ефективність;
5. забезпечення мінімізації фінансових ризиків, пов’язаних із інвестиційною діяльністю. У процесі реалізації цього напряму інвестиційної політики мають бути насамперед ідентифіковані та оцінені ризики, притаманні кожному конкретному об’єкту інвестування. За результатами оцінки проводиться ранжування окремих об’єктів інвестування за рівнем їх ризиків та відбираються для реалізації ті з них, які за інших рівних умов забезпечують мінімізацію інвестиційних ризиків. Поряд із ризиками окремих об’єктів інвестування оцінюються фінансові ризики, пов’язані з інвестиційною діяльністю загалом. Ця діяльність пов’язана із відволіканням фінансових коштів у великих розмірах і, як правило, на тривалий період, що може призвести до зниження рівня платоспроможності підприємства за поточними зобов’язаннями. Крім того, фінансування окремих інвестиційних проектів здійснюється часто за рахунок значного залучення позикового капіталу, що може призвести до зниження рівня фінансової стабільності підприємства у довгостроковому періоді. Тому у процесі формування інвестиційної політики слід заздалегідь прогнозувати, який фінансові ризики вплинуть на дохідність, платоспроможність і фінансову стійкість підприємства;
6. забезпечення ліквідності інвестицій. Здійснюючи інвестиційну діяльність слід передбачати, що з істотних змін зовнішнього інвестиційного середовища, кон’юнктури інвестиційного ринку чи стратегії розвитку підприємства у майбутньому періоді з окремих об’єктів інвестування може різко знизитися очікувана прибутковість, підвищитися рівень ризиків, знизитися значення інших показників інвестиційної привабливості підприємствам. Це вимагатиме ухвалення рішення про своєчасний вихід з окремих інвестиційних програм (шляхом продажу окремих об’єктів інвестування) та реінвестування капіталу. З цією метою щодо кожного об’єкта інвестування має бути оцінено ступінь ліквідності інвестицій. За результатами оцінки проводиться ранжування окремих реальних інвестиційних проектів та фінансових інструментів інвестування за критерієм їхньої ліквідності. За інших рівних умов відбираються для реалізації ті, які мають найбільший рівень ліквідності;
7. визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів та оптимізація структури їх джерел. У процесі реалізації цього напряму інвестиційної політики підприємства прогнозується загальна потреба в інвестиційних ресурсах, необхідних для здійснення інвестиційної діяльності у передбачених обсягах (за окремими етапами її здійснення); визначається можливість формування цих ресурсів за рахунок фінансових джерел; З ситуації над ринком капіталу (чи грошовому ринку) визначається доцільність залучення інвестиційної діяльності позикових фінансових коштів. У процесі оптимізації структури джерел інвестиційних ресурсів забезпечується раціональне співвідношення власних та позикових джерел фінансування за окремими кредиторами та потоками майбутніх платежів з метою запобігання зниження фінансової стійкості та платоспроможності підприємства у майбутньому періоді;
8. формування та оцінка інвестиційного портфеля підприємства. З урахуванням можливого залучення обсягу інвестиційних ресурсів, і навіть оцінки інвестиційної привабливості (інвестиційних якостей) окремих об’єктів інвестування виробляється формування сукупного інвестиційного портфеля підприємства (портфеля реальних чи фінансових інвестицій). При цьому визначаються принципи формування з урахуванням менталітету фінансових менеджерів (їх ставлення до рівня допустимих фінансових ризиків), а потім сукупний інвестиційний портфель оцінюється в цілому за рівнем прибутковості, ризику та ліквідності. Сформований інвестиційний портфель підприємства сприймається як сукупність його інвестиційних програм, реалізованих у майбутньому періоді;
9. забезпечення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм. Намічені до реалізації інвестиційні програми мають бути виконані якнайшвидше виходячи з наступних міркувань:
   • насамперед, високі темпи реалізації кожної інвестиційної програми сприяють прискоренню економічного розвитку підприємства загалом;
   • крім того, що швидше реалізується інвестиційна програма, то швидше починає формуватися додатковий чистий грошовий потік у вигляді прибутку та амортизаційних відрахувань;
   • прискорення реалізації інвестиційних програм скорочує терміни використання позикового капіталу (зокрема тих реальних інвестиційних проектів, що фінансуються із залученням позикових коштів);
   • нарешті, швидка реалізація інвестиційних програм сприяє зниженню рівня систематичного інвестиційного ризику, пов’язаного з несприятливою зміною кон’юнктури інвестиційного ринку, погіршенням зовнішнього інвестиційного середовища.

Інституційні інвестори, котрим інвестування є основним видом діяльності (інвестиційні компанії, інвестиційні фонди тощо), замість інвестиційної політики розробляють інвестиційну стратегію.