центральний банк (Central Bank) – установа, в більшості випадків державна, основна ланка грошово-кредитної системи, орган державного регулювання грошового ринку та грошово-кредитної системи країни, якій надано монопольне право на здійснення емісії грошей, управління грошовим обігом, формування та управління офіційним золотовалютним резервом , і навіть контролю над діяльністю банків та інших фінансово-кредитних установ. У банківських системах більшості країн світу, що є дворівневими, центральні банки займають вищий рівень.
Історично центральні банки спочатку створювалися як великі приватні банки, наділені особливими повноваженнями. У більшості країн вони були створені як акціонерні компанії. Поступово такі банки монополізували функцію емісії банкнот та інші специфічні функції та утвердилися як центри національних грошово-кредитних систем. Одним із найстаріших центральних банків світу є Банк Швеції («Ріксбанк»), який був створений у 1668 р. У більшості західних країн центральні банки були створені у XVIII-XX ст. Так, Банк Англії було створено 1694 р., Банк Іспанії — 1782 р., Банк Франції — 1800 р., Центральний банк Нідерландів — 1814 р., Австрійський національний банк — 1816 р., Банк Португалії — 1846 р. р., Рейхсбанк — 1875 р., Банк Італії — 1893 р., Національний банк Швейцарії — 1905 р., Федеральна резервна система США — 1913 р.
Діяльність центральних банків регулюється національним банківським законодавством, у якому визначено його організаційно-правовий статус, завдання та функції (див. Завдання та функції центрального банку). У країнах центральні банки називають по-різному: народний, державний, центральний, національний, емісійний, резервний. У більшості країн центральні банки належать державі. Проте в окремих країнах капітал центральних банків належить фінансово-кредитним установам та приватним особам, наприклад, у США та Італії. У Бельгії та Австрії державі належить 50% капіталу центрального банку, у Японії – 55%, у Швейцарії – 57%.
Одержання прибутку є метою центрального банку. У більшості країн основною метою діяльності центрального банку є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Вирішення цього завдання передбачає підтримку стабільності функціонування національної банківської системи та сприяння економічному розвитку країни. Важливою причиною реалізації цих цілей є забезпечення незалежності центрального банку від органів державної влади у проведенні грошово-кредитної політики, а також його операційна та фінансова незалежність.
Відповідно до свого місця у грошово-кредитної системі країни центральний банк грає роль «банку банків», тобто. зберігає обов’язкові резерви банків та інших фінансових установ, надає їм кредити, є «кредитором останньої інстанції» та агентом уряду.
Основними функціями центрального банку є:
- емісія, випуск в обіг грошових знаків та регулювання грошового обігу;
- розробка та реалізація грошово-кредитної (монетарної) політики;
- формування та управління офіційним золотовалютним резервом країни;
- регулювання та нагляд за діяльністю банків;
- функції фінансового агента уряду;
- встановлення правил бухгалтерського обліку та звітності для банків та інших фінансово-кредитних установ;
- визначення офіційної облікової ставки та офіційного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют;
- складання та розробка прогнозу платіжного балансу.
Найважливішою функцією центрального банку є розробка та реалізація грошово-кредитної політики, яка полягає у виборі інструментів та методів для досягнення поставлених цілей.
До основних напрямів грошово-кредитної політики відносяться:
- відсоткова політика;
- політика рефінансування;
- політика обов’язкових резервних вимог;
- політика операцій на ринку;
- валютної політики.
Процентна політика базується на встановленні та регулюванні офіційної облікової ставки.
Політика рефінансування реалізується шляхом зміни обсягів та умов рефінансування банків, вимог щодо якості цінних паперів, що надаються банками як забезпечення зобов’язань, термінів рефінансування тощо.
Як кредитор останньої інстанції центральний банк надає банкам короткострокові кредити підтримки їх ліквідності.
Центральний банк як фінансовий агент уряду бере участь в обслуговуванні державного боргу. Він безпосередньо не кредитує уряд і не купує в нього державних цінних паперів.
Політика операцій на відкритому ринку здійснюється за допомогою зміни обсягів купівлі та продажу цінних паперів за свій рахунок на вторинному ринку.
Реалізація політики обов’язкових резервних вимог полягає у встановленні нормативів, у яких банки зобов’язані частину залучених коштів зберігати у своїх резервних рахунках у центральному банку.
З метою реалізації емісійної функції центральний банк має монопольне право емісії грошей на території всієї країни. Розміри емісії та порядок організації грошового обігу центральний банк встановлює з урахуванням характеру та завдань грошово-кредитної політики.
(див. Європейський центральний банк, Національний банк України)
