Аналіз ліквідності проводиться з метою визначення платоспроможності підприємства у короткостроковому періоді за зобов’язаннями, термін погашення яких має настати не більш як через 12 місяців з дати складання балансу.
Процедура аналізу ліквідності балансу полягає у порівнянні коштів за активом із зобов’язаннями за пасивом. Для цього активи повинні бути згруповані за ступенем їх ліквідності, а зобов’язання – за термінами їх погашення у порядку зростання строків.
До платіжних засобів відносяться суми за такими статтями балансу, як кошти, товари відвантажені, готова продукція, розрахунки з покупцями, інші активи, що легко реалізовуються.
До складу платежів та зобов’язань входять заборгованість з оплати праці, короткострокові та прострочені кредити банку, розрахунки з постачальниками та іншими кредиторами, першочергові платежі.
В рамках експрес-аналізу ліквідності насамперед звертають увагу на статті балансу, що характеризують готівку в касі та на розрахункових рахунках у банку, оскільки вони виражають сукупність готівкових коштів, тобто. майна, що має абсолютну цінність на відміну будь-якого іншого майна, має цінність лише відносну. Ці ресурси найбільш мобільні, вони можуть бути включені у фінансово-господарську діяльність будь-якої миті, тоді як інші види активів нерідко можуть включатися лише з певним тимчасовим лагом. Мистецтво фінансового управління полягає в тому, щоб тримати на рахунках лише мінімально необхідну суму коштів, а решту, яка може знадобитися для поточної оперативної діяльності, — у активах, що швидко реалізовуються.
Для експрес-оцінки, що значніший розмір коштів на розрахунковому рахунку, то з більшою ймовірністю можна стверджувати, що підприємство має достатні кошти для поточних розрахунків і платежів. Разом з тим наявність незначних залишків на розрахунковому рахунку зовсім не означає, що підприємство неплатоспроможне: кошти можуть надійти на розрахунковий рахунок протягом найближчих днів, а деякі види активів за необхідності легко перетворюються на готівку.
Наступними за рівнем ліквідності активами є цінні папери та термінова дебіторська заборгованість за відвантаженими товарами та наданими послугами.
Менш ліквідною є прострочена заборгованість за відвантаженими товарами, які не оплачені в строк покупцями за розрахунковими документами, оскільки за такою заборгованістю невідомий строк надходження оплати.
Ще менш ліквідною є готова продукція, яку ще належить реалізувати, виробничі запаси, матеріальні цінності.
Залежно від ступеня ліквідності (тобто швидкості перетворення на готівку) активи підприємств ділять на такі групи:
Група А1. Найбільш ліквідні активи:
- кошти підприємства, які можуть бути використані для виконання поточних розрахунків (каса, розрахунковий рахунок у національній та іноземній валюті);
- короткострокові фінансові інвестиції (цінні папери).
Група А2. Швидкореалізовані активи — активи, для обігу яких у готівку потрібен певний час. До них відносяться:
- дебіторська заборгованість (платежі за якою очікуються протягом 12 місяців після дати балансу);
- інша дебіторська заборгованість.
Ліквідність активів цієї групи залежить від низки об’єктивних і суб’єктивних чинників, наприклад від швидкості проходження платіжних документів у банках, розташування контрагентів та його платоспроможності, умов надання комерційних кредитів дебіторам, правил організації вексельного звернення в різних емітентів векселів та інших.
Група А3. Повільнореалізовані активи – Найменш ліквідні активи. Сюди входять:
- запаси, крім рядка “Витрати майбутніх періодів”;
- податок на додану вартість за придбаними цінностями;
- дебіторська заборгованість (платежі за якою очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати);
- довгострокові фінансові вкладення.
Група А4. Важкореалізовані активи. До цієї групи включаються всі статті I розділу балансу «Необоротні активи», за винятком статей цього розділу, що включені до попередньої групи, а також прострочена дебіторська заборгованість. Ці активи призначені для використання у господарській діяльності протягом досить тривалого періоду часу.
Перші три групи активів змінюються протягом господарського періоду та відносяться до поточних активів підприємства. Вони ліквідніші, ніж решта майна підприємства.
Зобов’язання підприємства (статті пасиву балансу) також групуються за рівнем терміновості їх оплати.
Група П1. Найбільш термінові зобов’язання:
- кредиторська заборгованість;
- заборгованість учасникам (засновникам) із виплати доходів;
- інші короткострокові зобов’язання;
- позички, не погашені терміном.
Група П2. Короткострокові пасиви:
- короткострокові позики та кредити;
- інші позики, які підлягають погашенню протягом 12 місяців після звітної дати.
Група П3. Довгострокові пасиви: довгострокові кредити та позики. Цю частину позикових коштів часто прирівнюють до власних коштів. Ось тому в деяких випадках умови запозичення можуть передбачати конвертацію боргів в акції підприємства.
Група П4. Постійні пасиви чи власний капітал:
- статті I розділу пасиву балансу;
- Доходи майбутніх періодів.
Підприємство має викуповувати у власників (акціонерів) їх внесок у статутний капітал, вважаючи його хіба що «безповоротною позикою», що дуже вигідно підприємствам. Якщо акціонер хоче продати свої акції, він може продати їх сторонній особі. При цьому відбудеться лише зміна власника, що не позначиться на фінансовому становищі підприємства. Звичайно, якщо всі акціонери (або їх велика частина) захочуть перетворити майно підприємства на гроші та отримати їх в обмін на акції, то вони можуть це зробити шляхом ухвалення рішення про ліквідацію підприємства на загальних зборах акціонерів. Але це крайній випадок. У нормальній практиці власний капітал є справді найнадійнішим, постійним джерелом фінансування господарської діяльності підприємства.
Для збереження балансу активу та пасиву результат цієї групи слід зменшити на суму за статтею «Витрати майбутніх періодів».
Для визначення ліквідності балансу слід зіставити підсумки наведених груп з активу і пасиву з урахуванням модифікованого балансу.
Баланс вважається абсолютно ліквідним за умови наступних співвідношень:
А1 ≥ П1 А2 ≥ П2 А3 ≥ П3 А4 ≤ П4
При цьому, якщо виконано три наступні умови:
А1 ≥ П1; А2 ≥ П2; А3 ≥ П3
тобто. поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання організацій, то обов’язково виконується і остання нерівність
А4 ≤ П4
яке підтверджує наявність в організацій власних оборотних засобів.
Четверта нерівність має «балансуючий» характер; водночас воно має глибокий економічний сенс: його виконання свідчить про дотримання мінімальної умови фінансової стійкості — наявності у підприємства власних обігових коштів. Невиконання однієї з перших трьох нерівностей свідчить про порушення ліквідності балансу.
При цьому слід мати на увазі, що нестача коштів по одній групі активів не компенсується їх надлишком по іншій групі, оскільки компенсація може бути лише за вартісною оцінкою, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити ліквідніші.
Зіставлення першої та другої груп активів із першими двома групами пасивів дозволяє оцінити поточну ліквідністьяка свідчитиме про платоспроможність (або неплатоспроможність) підприємства на найближчий до розглянутого моменту проміжок часу.
Порівняння ж третьої групи активів та пасивів покаже перспективну ліквідність — прогноз платоспроможності на основі порівняння майбутніх надходжень та платежів (з яких у відповідних групах активу та пасиву представлена, звичайно, лише частина, тому прогноз є досить наближеним).
