Функція грошей як платежу відбиває особливості кредитного господарства, тобто. реалії купівлі-продажу товарів у кредит із відстроченням оплати (відстроченням платежу). Покупці оплачують гроші за товари лише тоді, коли настає термін платежу.
Засіб платежу — це функція, у якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин, що у процесі розширеного відтворення.
Історично ця функція походить з товарообігу. Поява її було обумовлено продажем товарів у кредит, оскільки у своїй виникав борг, погашення якого здійснювалося грошима. Це вже були принципово інші гроші, відмінні від засобу обігу. Така відмінність пояснюється чинником часу, що відокремлює реалізацію товару (борг) від платежу рахунок погашення заборгованості. За цей час можуть змінитися вартість та форма грошей, сам боржник та кредитор тощо. Тому вартість платежу не завжди еквівалентна вартості товарів, реалізованих у борг, або вартості грошей, які були віддані у борг. Економічні відносини, що виникають при погашенні боргів, особливо довгострокових, не тільки містять у собі свою першооснову — купівлю-продаж товару, а й відображають багато інших явищ, що відбулися в економіці за час користування кредитом: зміна вартості грошової одиниці, цінові коливання, втручання держави в грошову сферу, зміна позичкового відсотка тощо.
Принаймні поглиблення економічних відносин (перетворенні в чисто грошові) і розвитку кредитних і фінансових зв’язків гроші як платежу поступово вийшли межі товарного звернення і почали обслуговувати погашення різноманітних зобов’язань у суспільстві, якщо вони виражаються у грошової формі. Як платіжний засіб гроші стали здійснювати самостійний рух без прямого зв’язку з обігом товарів, обслуговувати односторонній рух вартості в процесі розширеного відтворення, зокрема при платежах до державного бюджету та інших централізованих фондів цільового призначення та фінансування суспільних потреб цих фондів, при видачі та погашенні банківських позичок тощо.
Гроші як засіб платежу, подібно до засобу обігу, передаються від одного суб’єкта відносин до іншого, тобто здійснюють обіг. Тому коли йдеться про грошовому обігу, то найчастіше мається на увазі функціонування їх як засобу обігу, і як засобу платежу. Відповідно і загальна маса грошей в обігу включає їхню кількість в обох цих функціях. Вимоги закону грошового обігу поширюються загальну масу грошей, тобто на обидві їх функції.
У розвиненої ринкової економіки гроші як платежу обслуговують більшість всього економічного обороту. Тому сфера їх застосування дуже широка та охоплює:
- платежі між підприємствами, господарськими організаціями та установами щодо взаємних боргових зобов’язань;
- платежі підприємств, господарських організацій та установ своїм працівникам, пов’язані з оплатою праці;
- платежі юридичних та фізичних осіб до централізованих фінансових фондів, отримання коштів з цих фондів;
- внесення юридичними та фізичними особами своїх грошей у банки, отримання ними грошових позичок у банках та погашення їх у встановлені терміни;
- різноманітні платежі, пов’язані зі страхуванням майна та відповідальності юридичних та фізичних осіб;
- інші платежі – адміністративно-судові, виплата спадщини, дарування тощо.
Розширення сфери функціонування як кошти платежу відбувається з допомогою сфери їх функції як засобу обращения. Однак цей процес не має жодного негативного впливу на економіку. Навпаки, функція засобу платежу забезпечує ширші можливості для підприємства, ніж функція засобу обігу, оскільки знімає з нього обмеження, що створює суто еквівалентний обмін у разі негайної оплати товарів («Товар – Гроші»), розширює маневреність засобами, дає змогу здійснити платежі шляхом заліку зустрічних зобов’язань, що сприяє економії коштів та прискоренню оборотності капіталу тощо. У той самий час у цій функції потенційно міститься загроза неплатежу, що у реалізації у широких масштабах може призвести до виникнення грошово-кредитної кризи.
До грошей у функції кошти платежу ринок висуває самі вимоги, як і засобу звернення, хіба що у інший сфері. Зокрема, необхідність сталості грошей у цій функції виявляється ще гострішою, оскільки тут, як зазначалося вище, діє чинник часу. Якщо за час користування кредитом гроші знеціняться, то кредитор не поверне позиченої ним вартості та зазнає збитків, тому що він не зможе купити за повернену суму грошей колишню кількість товарів у зв’язку з їх подорожчанням. Боржник, відповідно, у разі матиме вигоду. Щоб уникнути цього, доводиться коригувати процентну ставку відповідно до знецінення грошей, що негативно впливає на стан кредитних відносин в економіці. Крім того, саме собою підвищення позичкового відсотка є інфляційним фактором і призводить до подальшого знецінення грошей.
Ці явища повною мірою виявилися в економіках пострадянських країн у період ринкової трансформації, коли інфляція набула широкого розмаху. Протягом короткого часу рівень позичкового відсотка підвищувався у кілька разів, що стримувало розвиток кредитних відносин та економічне зростання загалом.
