Валютний коридор – один із методів контролю Центрального банку за курсом національної валюти, який полягає у визначенні верхньої та нижньої меж зміни курсу та публічній обіцянці утримувати обмінний курс у названих межах шляхом проведення валютних інтервенцій.
Валютний коридор дозволяє Центральному банку більш ефективно використовувати свої резерви для утримання курсу, з одного боку, і створює більш передбачувану ситуацію для інших учасників ринку, банків, імпортерів та експортерів з іншого.
Характерна особливість валютного коридору у тому, що зміна курсових співвідношень і встановлення валютного курсу можуть коливатися виключно у суворо обмежених і закріплених нормативно-правовими документами межах. Отже, валютний коридор дозволяє більш точно прогнозувати економічну ситуацію і тим самим значно знижувати ризик у процесі здійснення зовнішньоекономічних операцій, що є стабілізуючим фактором для всієї економіки країни.
Валютний коридор – це діапазон, у межах якого держава намагається підтримувати свій валютний курс. Цей діапазон може бути як вузьким, так і широким, він може встановлюватися щодо будь-якої однієї іноземної валюти або по відношенню до кошика валют. Валютний коридор можна інтерпретувати з твердих або м’яких позицій. При строгому підході центральний банк країни повинен втручатися з метою запобігання виходу ринкових курсів за межі планової зони, надаючи свободу дій на ринку, коли ринкові курси розташовані всередині зони. При м’якому підході центральний банк бере на себе зобов’язання використовувати політичні заходи, розраховані на повернення ринкового курсу до планової зони, якщо він відхилиться за її межі, але не обов’язково шляхом інтервенцій на ринку з метою отримання негайного результату.
Світовий досвід свідчить про те, що валютний коридор вводиться, як правило, в умовах відсутності вільного капіталу на фінансовому ринку через великий бюджетний дефіцит, значний внутрішній і зовнішній борг. В Україні валютний коридор було запроваджено 3 вересня 1997 року.
