Дефляція (Deflation) – тенденція до зменшення середнього рівня цін в економіці внаслідок зменшення сукупного попиту, зниження вартості товарів за рахунок підвищення продуктивності праці або скорочення кількості грошей у обігу.
У найбільш поширеному розумінні дефляція є явищем, протилежним інфляції, і знаходить прояв у зростанні купівельної спроможності грошей, що відображається у зниженні цін. Всі види дефляційних заходів спрямовані на звуження грошових потоків в економіці та включають:
- вилучення з обігу частини грошової маси;
- скорочення фінансових коштів, що функціонують в економіці; зменшення обсягу грошової маси в обігу шляхом обмеження кредитування, підвищення облікової ставки центрального банку, нормативів обов’язкових резервів, продажу цінних паперів на ринку;
- проведення бюджетної та податкової політики, яка віддає пріоритет надходженням до бюджету над розширенням державних видатків: податкове вилучення коштів із споживання та інвестування; політика збалансованості бюджету та перевищення доходів над видатками (обмеження державних витрат на інвестиції та утримання управлінського апарату, збереження щодо високого рівня податкових надходжень);
- застосування різних заходів державного регулювання: блокування або адміністративне зниження цін, заморожування заробітної плати, обмеження деяких соціальних пільг та соціального забезпечення, координація та контроль за політикою підприємств (угоди).
Безпосередня причина дефляції – диспропорція між товарною та грошовою масою: брак останньої для реалізації всіх тих, що звертаються в народному господарстві товарів. Зазвичай дефляція розвивається за умов глибокої економічної кризи чи депресії. У цьому випадку сукупна пропозиція значно переважає сукупний платоспроможний попит в економіці (т.зв. дефляційний розрив). Наявної економіки грошової маси бракує реалізації всіх запропонованих товарів, що змушує продавців знижувати ціни.
Дефляційний розрив (Deflationary gap) може бути викликаний як внутрішньогосподарськими, так і зовнішньоекономічними факторами. До основних внутрішніх чинників относятся:
- загальне зниження економічної активності, спричинене циклічною або структурною кризою;
- бюджетний профіцит (перевищення доходів бюджету над його видатками) чи різке зниження державних витрат.
До зовнішніх:
- скорочення зарубіжного попиту;
- значна завищеність курсу національної валюти внаслідок її ревальвації чи девальвації валют торгових партнерів;
- протекціоністські заходи іноземних держав
Усі зовнішньоекономічні чинники ведуть скорочення експорту та зростання імпорту країни, тобто. зменшують доступний національних виробників обсяг попиту.
Зниження попиту товари та чинники виробництва (зокрема. падіння зарплати) веде до зниження доходів, що викликає подальше падіння сукупного попиту. Внаслідок цього дефляція викликає поглиблення кризи. Від дефляції виграють кредитори та програють боржники, т.к. реальна купівельна здатність позички, що повертається, зростає. Оскільки через це збір коштів на повернення боргу утруднюється, дефляція також сприяє зростанню кількості банкрутств. Історично найбільший розмах дефляція мала в епоху Великої депресії (1929–1933) у ряді країн Західної Європи та США, коли її посиленню сприяла помилкова антициклічна політика, що виражалася в прагненні в період глибокої циклічної кризи домогтися бюджетного профіциту, різкому взаємному посиленні та валют.
Методи боротьби з дефляцією розроблені Дж. М. Кейнсом і полягають у збільшенні державних витрат, скороченні податків (т.зв. дефіцитне стимулювання) та збільшенні грошової маси в обігу. Кордони застосування цієї політики обумовлені небезпекою початку інфляції, встановлення хронічного бюджетного дефіциту і загрози стабільності національної валюти.
(Див. Таргетування інфляції, Цінова стабільність).
