Закон Парето (Pareto’s Law) – закон, сформульований італійським економістом і соціологом Вільфредо Парето (1848 – 1923) в 1906 р. Закон Парето визначає оптимальний обмін як такий, при якому хоча б одна зі сторін виграє і жодна не програє. Ця концепція використовується економістами в оцінці різних варіантів перерозподілу доходів і ресурсів, а загальному випадку — як із принципів оптимізації. Проте найвідомішим став так званий «принцип Парето», згідно з яким «20% зусиль дають 80% результату, а решта 80% — лише 20% результату».
У 1897 р. В. Парето виявив, що розподіл багатства в суспільстві підпорядкований певному закону – з подвоєнням розміру контрольованої власності (багатства) кількість людей, які досягли високого рівня добробуту, скорочується в геометричній прогресії, причому з приблизно постійним множником. Назву «Принцип Парето» у 1941 році запропонував Джозеф Джуран. На практиці цей принцип іноді використовують як критерій для аналізу факторів ефективності будь-якої діяльності та оптимізації її результатів. Правильно обравши мінімум найважливіших дій, можна швидко отримати значну частину результату.
“Принцип Парето” часто критикують, оскільки він сформульований на аналізі емпіричних даних про розподіл багатства доходів італійських домогосподарств кінця XIX ст. Щодо різних явищ характер розподілу може суттєво відрізнятись. Найважливішим у «принципі Парето» є висновок необхідність проведення факторного аналізу та обліку різних чинників, які впливають конкретний процес чи явище.
Конкретні залежності розподілу доходів, які досліджував В. Парето, знайшли більш повне наукове відображення у кривій Лоренца (розроблена американським економістом Максом Отто Лоренцом у 1905 році.) та коефіцієнті Джині (розроблений італійським статистиком та демографом Коррадо Джині у 1912 р.). Криву Лоренцу та коефіцієнт Джіні використовують для аналізу диференціації доходів населення країни. В останні роки в статистичній практиці розраховується показник децильності, що характеризує співвідношення доходів 10% найбагатших громадян та 10% найбідніших.
Принцип Парето проявляється практично у всіх сторонах бізнесу. Так, на будь-якому ринку невелика частина продавців набагато краща, ніж інші, задовольняють потреби споживачів, і невелика частина виробників отримують набагато більший прибуток, ніж інші. Кожен ринок об’єктивно прагне стану, коли 80 % поставок здійснюється 20 % підприємств, які є і найприбутковішими. У кожному окремому сегменті найбільший прибуток буде згенерований приблизно 20% продуктів або клієнтів компанії. Виходячи з цього, можна зробити такі висновки:
- успішна компанія працює у тих сегментах, де вона може отримати великий прибуток із найменшими зусиллями;
- всі компанії можуть отримати великий прибуток, концентруючись на тих сегментах ринку та клієнтах, здатних генерувати великий прибуток, що цілком можливо за умови перерозподілу ресурсів компанії відповідним чином;
- всі компанії можуть збільшити свій прибуток, проаналізувавши свою роботу і визначивши ті ресурси (людей, підрозділи, заводи, країни тощо), які роблять найбільший внесок у розвиток компанії. Ці ресурси мають бути розвинені та посилені. Керівництво компанії має або істотно поліпшити частину ресурсів, що приносять найменший результат, або, у разі неможливості виправлення, позбутися їх.
(Див. Банківська система, Стабільність банківської системи).
