Резервний фонд банку (Extra (Reserve) Capital) – фонд, призначений для покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансових зобов’язань. Розмір відрахувань до резервного фонду банку може бути щонайменше 5% відсотків від прибутку банку до досягнення ними 25% розміру регулятивного капіталу банку.
Якщо діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, Національний банк має право вимагати від банку збільшення розміру резервного фонду банку шляхом щорічних відрахувань до нього.
Резервний фонд банку утворюється з допомогою відрахувань із прибутку і використовується покриття втрат від операційної діяльності, поповнення статутного фонду (капіталу), і навіть для виплат відсотків за облігаціями банку та дивідендів по привілейованим акціям за умови, що поточного прибутку виявляється при цьому недостатньо. Наявність резервного фонду забезпечує стабільність роботи комерційного банку, зміцнення його фінансової та матеріально-технічної бази, що, у свою чергу, сприяє підвищенню гарантій виконання банком своїх зобов’язань перед кредиторами та суттєво зменшує ймовірність банкрутства банківської установи.
Джерела, порядок освіти та використання резервного фонду визначаються, як правило, у статутах комерційних банків.
Основним джерелом освіти резервного фонду банку є відрахування з прибутку, величина яких визначається загальними зборами акціонерів банку та фіксується у його статуті. Якщо резервний фонд буде частково або повністю витрачений на покриття непередбачених витрат та збитків, то відрахування до нього відновлюються та провадяться до досягнення встановленого розміру.
Банки зобов’язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів Національного банку.
(Див. Обов’язкові резерви, Резерви, Резерви під втрати за активними операціями, Резерви під кредитні ризики).
