Страхування інвестицій (investments insurance) у сенсі — захист майнових інтересів суб’єктів інвестиційної діяльності від ризиків знецінення, втрати, знищення капіталовкладень. Об’єктами страхування можуть бути будь-які види довгострокових та середньострокових фінансових вкладень з метою отримання інвестиційного доходу, що здійснюються як іноземними інвесторами, так і інвесторами-резидентами: прямі інвестиції (основні фонди та інші матеріальні активи підприємств, включаючи землю, будівлі, обладнання, нафто- та газопроводи , повітряні, водні судна тощо); портфельні (фондові) інвестиції (права участі, акції та інші види цінних паперів); позички та кредити; майнові права, пов’язані з ліцензуванням, міжнародним лізингом та іншими нематеріальними цінностями. У захисті інвестицій виділяють три основні напрями:
- базове страхування основних оборотних засобів та інших матеріальних цінностей інвестора від пожеж, вибухів, аварій, різноманітних стихійних лих (класичні чи звичайні ризики);
- страхування іноземних інвесторів від матеріальних втрат, спричинених націоналізацією, експропріацією, конфіскацією власності інвестора, революцією, цивільними заворушеннями, будь-якими воєнними діями, розривом контрактів через дії державних органів, обмеженням конвертованості національної валюти, режиму вивезення капіталу та прибутку тощо. (Політичні ризики);
- страхування інвестиційних кредитів та банківських позичок від ризику неповернення та неплатоспроможності позичальника (комерційні ризики).
Страхування інвестицій у вузькому розумінні — страхування іноземних інвесторів від політичних ризиків, реалізація яких може призвести до глобального, спустошливого збитку для страхувальника. Існуючі методи оцінки політичних ризиків (факторний аналіз, метод Делорі, експертна оцінка) засновані на принципі угруповання та ранжування параметрів ризиків, що визначають країнові особливості інвестиційного клімату: ймовірність збройних конфліктів, нестабільність уряду, ризик націоналізації, обмеження на рух капіталу та робочої сили, частка державної власності економіки країни, темпи зростання ВВП, динаміка інфляції, стан платіжних балансів тощо.
В силу непередбачуваності та особливої складності актуарної оцінки ймовірності настання страхових випадків страхування такого виду ризиків не є типовим для більшості міжнародних страхових компаній. Серед страхових організацій, які у сфері страхування інвестицій (переважно кредитів), можна назвати три основні групи:
- національні страхові агенції (наприклад, Hermes Kreditversicherungs – ФРН, COFAC – Франція), які страхують політичні ризики за рахунок національних бюджетів, основна мета яких – стимулювання експорту;
- міжнародні страхові організації, що входять до групи Світового банку;
- обмежене коло приватних страхових компаній.
З 1934 діє Міжнародний союз страховиків кредитів та інвестицій (IUCII, або Бернський союз) – об’єднання державних і приватних (у тому числі тих, що знаходяться під контролем уряду) страхових компаній, що надають страховий захист за експортними кредитами на строк від 1 року до 5 років. США, ФРН, Японію припадає понад 80% загального обсягу страхових операцій, здійснюваних у межах державних програм страхування інвестиційних ризиків.
Страхування інвестицій не отримало поки що належного розвитку серед вітчизняних страхових компаній. Основні причини:
- відсутність забезпеченої фінансами державної політики підтримки вітчизняних страховиків;
- недостатність власних капіталів до відповідальності за великим ризикам;
- нерозвиненість інфраструктури, що гарантує якісну передстрахову експертизу інвестиційних позовів;
- недостатність досвіду та кваліфікованого кадрового забезпечення.
Крім того, основна клієнтська база в страхуванні інвестицій – транснаціональні корпорації та великі інвестиційні інститути (як правило, що віддають перевагу при виборі партнера для страхового супроводу свого бізнесу адекватним по капіталу та досвіду страховикам).
Перспективи підвищення ролі вітчизняних страхових організацій у страхуванні інвестицій пов’язані:
- з кооперацією та створенням страхових пулів (у тому числі з міжнародними страховими компаніями) для розподілу ризиків при страхуванні великих інвестиційних проектів;
- із суттєвим розширенням меж перестрахування;
- за участю у створенні (переважно за рахунок державних коштів) національних гарантійних агенцій для іноземних інвесторів;
- з консолідацією зусиль у межах професійних об’єднань страховиків для лобіювання своїх інтересів у структурах законодавчої та виконавчої влади.
