Сутність фінансової політики підприємства та методи її реалізації

Сучасні умови господарювання підприємств диктують високу динамічність економічних процесів, зумовлену різноспрямованими темпами їх розвитку, невизначеністю під час виборів раціональних напрямів розвитку, істотним впливом чинників довкілля. У цій ситуації функціонування підприємств залежить від цього, наскільки їх керівництво змогло спрогнозувати перспективи розвитку зовнішніх подій, оцінити внутрішні можливості, скоординувати дії всіх підсистем управління підприємства задля досягнення поставлених цілей. Ці дії покликана здійснювати підсистема стратегічного управління, орієнтована на оцінку тенденцій зміни стану підприємства, виявлення загроз та сприятливих змін у конкурентному середовищі.

Основними причинами, що викликають значний інтерес до стратегічного управління, є такі.

1. Будь-яка організація є відкритою системою і основні джерела її успіху перебувають у зовнішньому середовищі.
2. У разі загострення конкурентної боротьби стратегічна орієнтація діяльності організації одна із вирішальних чинників її виживання і процвітання. Стратегічне управління дозволяє адекватно відреагувати на фактори невизначеності та ризику, властиві зовнішньому середовищу.
3. Оскільки майбутнє передбачити практично неможливо і екстраполяція, яка використовується у довгостроковому плануванні, не працює, необхідно використовувати сценарний та ситуаційний підходи, які добре вписуються в ідеологію стратегічного управління.
4. Для того щоб організація найкраще реагувала на вплив зовнішнього середовища, її система управління повинна мати адаптаційні здібності.

Найважливішою функцією підрозділів стратегічного управління є формування напрямів подальшого розвитку діяльності економічної системи, причому таких, які б забезпечували їй найкращі фінансово-економічні характеристики діяльності за мінімальних витрат на організацію цієї діяльності.

Ключову роль у вирішенні стратегічних завдань підприємства займає процес розробки та підтримки стратегічної рівноваги між цілями діяльності та потенційними можливостями підприємства в ринкових умовах, що змінюються. Реалізація заходів щодо забезпечення стратегічної рівноваги проводиться зазвичай у вигляді комплексу процедур, об’єднаних загальними цілями, методологією, інструментарієм управління цією діяльністю та формується в економічній системі у вигляді деякої політики. Процес планування такої діяльності у стратегічному менеджменті називається стратегічним плануванням .

Основною цільовою установкою стратегічного планування є забезпечення довгострокової конкурентоспроможності підприємства, що зумовлює його стійкість над ринком.

При цьому рівень конкурентоспроможності підприємства багато в чому визначається технологією та інструментами управління ресурсами, зокрема фінансовими, професіоналізмом управлінського апарату, системністю підходів в управлінні фінансово-господарською діяльністю. У свою чергу, ефективність управління процесами формування, розподілу та використання фінансових ресурсів підприємства багато в чому визначається його фінансовою політикою.

В економічній літературі фінансова політика підприємства визначається як складова частина загальної економічної політики та виражає сукупність базових (концептуальних) напрямів ефективного формування, розподілу та використання фінансових ресурсів для досягнення стратегічних та тактичних цілей підприємства.

Фінансова політика визначає напрями фінансової складової діяльності підприємства міста і полягає у формуванні комплексу довгострокових цілей фінансової складової діяльності, соціальній та в обґрунтуванні та використанні методів і засобів реалізації. Фінансова політика проявляється у системі форм і методів мобілізації, раціонального розподілу та використання фінансових ресурсів, способів та критеріїв оцінки доцільності та ефективності їх формування, розподілу та використання.

Завдання фінансової політики

Основними завданнями фінансової політики є:

• формування достатнього обсягу фінансових ресурсів задля забезпечення господарську діяльність підприємства;
• недопущення збитків та збільшення обсягів прибутку;
• мінімізація фінансових ризиків;
• раціональна організація фінансових потоків, що забезпечують максимальну їхню віддачу та мінімальний ризик;
• раціональний розподіл отриманого прибутку на розширення виробництва та споживання;
• пошук резервів покращення фінансового стану та забезпечення фінансової рівноваги підприємства.

Об’єкти та інструменти фінансової політики

У складі фінансової політики можна назвати:

• функціональне забезпечення політики;
• об’єкт, спрямований політика управління;
• інструменти, які у процесі реалізації політики.

По функціональному забезпеченню фінансової політики можна назвати такі функції, виконання яких спрямовано саму політику:

• прогнозування фінансового стану та фінансових результатів підприємства;
• виявлення факторів, що визначають фінансовий стан та фінансові результати підприємства;
• діагностика фінансового стану, фінансових результатів та виявлення причин відхилень поточного стану від запланованого;
• прийняття рішення щодо вибору фінансової стратегії, інструментів, механізмів коригування фінансового стану.

Виділяють такі об’єкти докладання фінансової політики: фінансовий стан, фінансові результати, активи та зобов’язання підприємства, витрати, податки, дивіденди, інвестиції тощо.

Як інструмент реалізації фінансової політики можна виділити фінансові, кредитні, інвестиційні інструменти, інструмент бюджетування.

Види фінансової політики

У літературі та фінансовому менеджменту розглядаються різні види фінансової політики промислового підприємства, основні з них представлені на малюнку нижче.

По відношенню до підприємства фінансова політика поділяється на внутрішню та зовнішню. Внутрішньою фінансовою політикою підприємства називається політика, спрямована на фінансові відносини, процеси та явища, що відбуваються всередині організації, зовнішньою — політика, спрямована на діяльність організації у зовнішньому середовищі: на фінансових ринках, у кредитних відносинах, у відносинах із різними зовнішніми юридичними та фізичними особами (Контрагентами).

Рішення, що визначають фінансову політику, поділяються на довгострокові та короткострокові. Фінансові рішення та заходи, що мають на меті досягнення певних результатів за період більше 12 міс., відносять до довгострокових. Короткострокові фінансові рішення розраховані на період трохи більше 12 міс. або період тривалості операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців, і націлені на прийняття поточних рішень та управління в режимі реального часу.

Відповідно, розрізняють довгострокову та короткострокову фінансову політику. При цьому короткострокові рішення в галузі управління фінансами повинні співвідноситися з довгостроковими цілями та сприяти їхньому досягненню. Такі співвідношення тісно пов’язані з питаннями стратегії та тактики, що виробляються фінансовою політикою.

У складі довгострокової фінансової політики можна виділити такі основні її види:

• Політика управління капіталом являє собою систему принципів і заходів, пов’язаних з оптимальним формуванням капіталу з різних джерел (див. Капітал підприємства та його структура), забезпечення ефективного його використання в різних видах господарської діяльності підприємства. Складовими загальної політики управління капіталом є емісійна політика (полягає у забезпеченні залучення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів за рахунок випуску та розміщення на фондовому ринку цінних паперів) та дивідендна політика (полягає в оптимізації пропорцій між споживаною та капіталізованою частинами прибутку з метою максимізації ринкової вартості підприємства);
• амортизаційна політика є складовою загальної політики управління операційними необоротними активами, що полягає в індивідуалізації рівня інтенсивності їх оновлення відповідно до специфіки їх експлуатації в процесі операційної діяльності;
• інвестиційна політика є систему принципів та заходів, що передбачає визначення напрямів інвестиційної діяльності підприємства, структури та обсягів інвестицій, а також вибір джерел фінансування інвестиційної діяльності з метою забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства та максимізації його ринкової вартості;
• Антикризова фінансова політика є системою принципів і заходів, спрямованих на попередження та подолання фінансових криз підприємства, а також мінімізацію їх негативних фінансових наслідків. Антикризова фінансова політика розглядається як елемент довгострокової політики у разі, якщо фінансовий стан підприємства тривалий час має тенденцію до погіршення та для фінансової стабілізації потрібні заходи довгострокового характеру.

У складі короткострокової фінансової політики можна назвати такі основні її види:

• політика управління витратами є систему принципів та заходів, вкладених у оптимізацію обсягу і структури витрат підприємства міста і виявлення резервів зниження собівартості продукції. Ефективне управління витратами значною мірою впливає на величину прибутку та рівень рентабельності та сприяє досягненню високих результатів діяльності підприємства;
• політика управління оборотними активами та короткостроковими зобов’язаннями— частина політики управління активами та пасивами підприємства, вона полягає у визначенні обсягу та структури оборотних активів, джерел їх покриття та співвідношення між ними, достатнього для забезпечення ефективної виробничої та фінансової діяльності підприємства. Частиною даної політики є кредитна політика підприємства — система заходів, спрямованих, з одного боку, на оптимізацію структури пасиву балансу та рівня співвідношення власних та позикових коштів з метою забезпечення достатності власних оборотних коштів, з іншого — визначення можливої ​​суми оборотного капіталу, що переадресовується в дебіторську заборгованість та визначення прийнятних умов кредитування клієнтів (коли підприємство надає покупцям комерційний кредит у формі відстрочки платежу за поставлену продукцію з метою заохочення її збуту);
• політика управління грошовими потоками є систему принципів і заходів, що з формуванням вхідних і вихідних потоків коштів підприємства, їх оптимізацією і ефективним використанням залишку тимчасово вільних фінансових активів, вкладених у забезпечення фінансового рівноваги підприємства. Ефективне управління та оптимізація грошових потоків підприємства визначають рівень його абсолютної платоспроможності, впливають на розмір капіталу, що інвестується в оборотні активи, а також певною мірою характеризують його інвестиційні можливості;
• облікова та податкова політики. Облікова політика полягає у виборі способів списання сировини та матеріалів у виробництво, способів оцінки незавершеного виробництва, можливості застосування прискореної амортизації, способів віднесення непрямих витрат на собівартість продукції, варіантів формування страхових фондів тощо. Від прийнятих у галузі облікової політики рішень безпосередньо залежать сума перерахованих податків до бюджету та позабюджетних фондів, структура балансу, значення низки ключових фінансово-економічних показників. Податкова політика полягає в оптимізації податкових платежів та розробці варіантів податкових схем з метою підвищення ліквідності бухгалтерського балансу та рівня платоспроможності підприємства;
• антикризова фінансова політика реалізується у разі, якщо в короткостроковому періоді спостерігається різка негативна динаміка фінансового стану підприємства та потрібні оперативні заходи щодо фінансової стабілізації підприємства.

Фінансову політику підприємства визначають засновники, власники, що організовує фінансове керівництво. Виконавцями фінансової політики є фінансові служби, виробничі структури, підрозділи та окремі працівники підприємства.

p align=”justify” > Основним інструментом реалізації фінансової політики є фінансовий механізм організації – система управління фінансовими відносинами організації через фінансові важелі за допомогою фінансових методів.

Ефективність фінансової політики визначається ступенем досягнення поставлених цілей та завдань.

У таблиці, наведеній нижче, як приклад представлені цілі та цільові критерії оцінки ефективності деяких видів фінансової політики підприємства, зокрема інвестиційної, антикризової та політики управління капіталом. Аналогічно можна виділити цілі та цільові критерії оцінки ефективності інших видів фінансової політики підприємства.

Види фінансової політики та критерії оцінки їх ефективності

Види фінансової політики	Ціль фінансової політики	Цільові критерії оцінки ефективності фінансової політики
Політика управління капіталом	Формування достатнього обсягу капіталу для фінансування оборотних та необоротних активів та оптимізація його структури	формування достатнього обсягу капіталу, що забезпечує необхідні темпи економічного розвитку підприємства; мінімізація витрат на формування капіталу (мінімізація середньозваженої вартості капіталу); максимізація прибутковості (рентабельності) капіталу при передбаченому рівні фінансового ризику; мінімізація фінансового ризику, пов’язаного з використанням капіталу, при передбаченому рівні його доходності; забезпечення фінансової стійкості підприємства; забезпечення фінансової рівноваги підприємства у процесі його розвитку; зростання показників оборотності капіталу; зростання ринкової вартості підприємства
Інвестиційна політика	Забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства та максимізація його ринкової вартості	забезпечення високих темпів розвитку операційної діяльності підприємства; зростання обсягу чистого прибутку підприємства; приріст власного капіталу підприємства; забезпечення ефекту синергізму; ефективне використання фінансових ресурсів; зростання ринкової вартості підприємства
Антикризова фінансова політика	Відновлення фінансової рівноваги підприємства та мінімізація темпів зниження його ринкової вартості	Відновлення платоспроможності підприємства; підвищення фінансової стійкості підприємства; формування достатнього рівня фінансової безпеки підприємства

Таким чином, фінансова політика визначає загальні цілі фінансової діяльності підприємства, основні шляхи їх досягнення та базові стратегічні критерії досягнення цільових установок.

Дамо наступне визначення фінансової політики підприємства:

Фінансова політика підприємства — це сукупність методологічних принципів, правил, відповідно до яких підприємство формує базові напрями ефективного формування, розподілу та використання фінансових ресурсів та визначає практичні форми та методи управління фінансовою діяльністю підприємства.

І тут фінансова політика є основою розробки фінансової стратегії підприємства.

Взаємозв’язок фінансової політики та фінансової стратегії підприємства

Фінансова стратегія конкретизує цілі фінансової діяльності, шляхи їх досягнення шляхом вибору конкретних методів, засобів, організаційних механізмів та інструментів ефективного управління процесами формування, розподілу та використання фінансових ресурсів.

Фінансова стратегія одна із функціональних стратегій підприємства. У свою чергу, підприємство, залежно від напрямків операційної та фінансової діяльності, може реалізувати кілька видів фінансової стратегії. У цьому фінансова політика підприємства у формалізованому вигляді представлена ​​сукупністю фінансових стратегій.

Таким чином, фінансова політика визначає фінансову стратегію підприємства, виступає інструментом фінансового менеджменту та передбачає досягнення цілей, що гарантують ефективний цільовий стан з погляду фінансового стану суб’єкта господарювання.

Говорячи про здатність економічної системи формулювати стратегію діяльності, необхідно враховувати інтенсивність проведення змін для підприємства. Досить сильні зміни, що зачіпають зміни сфери чи напрями діяльності підприємства, характеризуються як реінжиніринг. Такі кардинальні зміни, безперечно, позначаються і на фінансовій політиці підприємства.

Реінжиніринг бізнес-процесів (business process reengineering) є сукупністю методів і засобів, призначених для кардинального поліпшення діяльності підприємства шляхом моделювання, аналізу та перепроектування існуючих та створення принципово нових бізнес-процесів. Це метод кардинальної перебудови бізнес-процесів для досягнення якісно іншого, вищого рівня показників діяльності підприємства, прискореного підвищення ефективності бізнес-процесів.

Фінансова політика визначає вибір методів та інструментів покращення фінансових розрахунків, спеціальних рішень комплексних проблем управління ризиком, що становлять фінансовий реінжиніринг . Щодо управління фінансами основними з цих інструментальних методів та прийомів є:

• фінансовий та управлінський облік;
• фінансовий аналіз;
• фінансове планування;
• бюджетування;
• фінансове регулювання;
• фінансовий контроль та ін.

Таким чином, фінансовий реінжиніринг бізнесу є одним із засобів реалізації фінансової політики, особливо при істотних змінах у бізнесі.

При вирішенні корінних питань фінансової політики, проведенні реінжинірингу можливі істотні зміни у діяльності організації, включаючи реорганізацію, реформування, реструктуризацію чи реконструкцію, вироблені з урахуванням ретельно розробленої стратегії.

Реорганізацією називають перетворення, перебудову організаційної структури та управління підприємством за збереження основних засобів, виробничого потенціалу підприємства. У реорганізації переважають організаційно-управлінські аспекти.

Реформуванням називають зміну принципів дії підприємства, що сприяє поліпшенню управління, підвищенню ефективності виробництва та конкурентоспроможності продукції, що випускається, продуктивності, поліпшенню фінансових результатів. У реформуванні переважають виробничо-економічні аспекти.

Реструктуризацією називають комплексну оптимізацію системи функціонування підприємства відповідно до вимог зовнішнього оточення та вироблену стратегію його розвитку, що сприяє принциповому поліпшенню управління, підвищенню ефективності та конкурентоспроможності виробництва та продукції, що випускається на базі сучасних підходів до управління, серед яких можуть використовуватися методологія бізнес-реінжинірингу. технології та системи та ін. При реструктуризації гармонійно поєднуються всі аспекти діяльності підприємства.

Концептуальні відмінності вказаних термінів також полягають у наступному:

• реорганізація найчастіше розуміється у вузькому значенні слова – як структурне перетворення підрозділів, які здійснюють організацію та управління;
• реформування традиційніше пов’язується з підприємством як суб’єктом господарювання, його принципами;
• реструктуризація співвідноситься з підприємством як суб’єктом господарювання – бізнесом, системою його функціонування.

Відповідно до вищенаведеного визначення реінжинірингу бізнес-процесів реорганізацію, реформування, реструктуризацію та інші заходи можна віднести до реінжинірингу тільки в тих випадках, якщо вони спрямовані на кардинальне, прискорене поліпшення основних показників діяльності організації з метою досягнення якісно іншого, вищого рівня цих показників.