Зовнішня заборгованість, зовнішній борг (external debt) – сума боргових зобов’язань країни стосовно іноземних кредиторів на певну дату, що підлягають погашенню у встановлені терміни.
Погашення зовнішньої заборгованості провадиться в іноземній валюті, рідше – у місцевій валюті, на яку кредитор закуповує відповідні товари та послуги. Зовнішня заборгованість виникає головним чином результаті зовнішніх позик, і навіть у разі націоналізації іноземної власності із зобов’язанням виплати компенсації. Борг нерезидентам у вигляді цінних паперів, розміщуваних на внутрішньому фінансовому ринку, належить міжнародної статистикою до внутрішнього боргу.
Розрізняють «борг офіційним кредиторам» та «борг приватним кредиторам». До офіційних кредиторів відносяться державні фінансові інститути та міжнародні організації. Відповідно до цього офіційна зовнішня заборгованість набуває форм двосторонньої чи багатосторонньої заборгованості. Якщо боржником є центральний уряд, такий борг відносять до категорії суверенного.
Зовнішня заборгованість практично у всіх країн. Проте в сучасних умовах ця проблема найбільш гостро стоїть перед колишніми соціалістичними країнами, що розвиваються. Вони періодично стикаються з борговими кризами, порушують графіки платежів, реструктуризують борг. Спостереження за станом зовнішньої заборгованості колишніх соціалістичних країн, що розвиваються, аналіз цього процесу, публікація відповідних матеріалів входять в обов’язок Світового банку.
Динаміка зовнішньої заборгованості країн (з 1993 р. до неї включається також борг колишніх соціалістичних країн) характеризується такими даними: 1950 р. – 2 млрд. дол., 1970 р. – 66, 1980 р. – 615, 1990 р. – 1480, 1997 р. – 2316 млрд. дол. Найбільші боржники (борг понад 100 млрд. дол.): Мексика, Бразилія, Росія, Китай, Індонезія. Три з цих країн (Мексика, Бразилія, Росія) неодноразово на багатосторонній основі реструктуризували борг у 80-90-х роках. В Індонезії проблема зовнішньої заборгованості різко загострилася у зв’язку з валютно-фінансовою кризою 1997 р. Лише Китай поки що обслуговує свій борг без порушень графіка.
Розмір боргу абсолютному вираженні це не дає повного ставлення до стані платоспроможності країни. Воно залежить від обсягу ресурсів, які має країна-боржник, тобто. від розміру та темпів зростання ВВП. Але оскільки зовнішня заборгованість погашається в іноземній валюті, то важливим показником платоспроможності є експорт товарів та послуг. Виходячи з цього, Світовий банк при аналізі платоспроможності країни пропонує користуватися низкою показників. Ці показники, як в узагальненому вигляді, так і по окремих країнах, представлені в публікації банку, яка до 1997 р. мала назву World Debt Tables, з 1997 р. – Global Development Finance.
Тягар зовнішньої заборгованості вимірюється такими показниками (у %):
- ставленням боргу до ВВП;
- ставленням боргу експорту товарів та послуг.
На основі цих критеріїв країни поділяють на три групи: з високим, середнім та низьким рівнями зовнішньої заборгованості.
До першої групи відносять країни, у яких 1-й показник перевищує 80% або 2-й показник перевищує 220%.
Для другої групи ці показники коливаються в інтервалі відповідно між 80 та 48%, 220 та 132%. Однак залежно від термінів платежів країни з однаковим тягарем зовнішньої заборгованості у певні періоди виплачуватимуть різні суми своїм кредиторам. Для характеристики поточного стану зовнішньої заборгованості вводять такі показники:
- відношення платежів щодо погашення боргу до ВВП;
- відношення платежів щодо погашення боргу до експорту.
Останній показник (норма обслуговування боргу – НОД) вважається найважливішим для аналізу стану платоспроможності. Пороговою вважається НОД, що дорівнює 20–25% (разом з тим ряду країн вдавалося спрямовувати на погашення боргу понад 40% суми експорту товарів та послуг, інші не витримували НОД нижче 10%). Особливо виділяються відсоткові платежі. Розмір їх співвідноситься з ВВП та експортом. Вони дають уявлення про те, з яких кредитів (дорогих чи дешевих) сформовано зовнішню заборгованість. Відсоткові платежі можуть сильно коливатися, якщо залучено багато кредитів із плаваючою ставкою. Крім того, при врегулюванні зовнішньої заборгованості зазвичай відсуваються терміни погашення за основним боргом, а виплата відсотків не припиняється.
Наскільки дорого обходяться країні зовнішні кредити, показує також ставлення пільгових кредитів до зовнішнього боргу. Вибухонебезпечною може бути ситуація, коли країна накопичила великий короткостроковий борг. У зв’язку з цим розраховується ставлення короткострокового боргу зовнішньому боргу. Якщо короткостроковий борг високий, необхідно мати відповідні централізовані золотовалютні резерви. Ставлення їх до імпорту товарів та послуг відображає стан ліквідності. Вважається, що для країн, що розвиваються, необхідні резерви, еквівалентні 3-місячному обсягу імпорту. У разі валютно-фінансової кризи такі резерви виявляються недостатні. Сенс показника, що відображає ставлення багатосторонніх офіційних кредитів до боргу, полягає в тому, що ці кредити повинні погашатися відповідно до графіка та врегулювання не підлягають.
У тих випадках, коли основна сума зовнішньої заборгованості відноситься до суверенного боргу, велике значення набуває величина відношення платежів щодо погашення боргу до бюджетних витрат. Наведені показники дозволяють оцінити стан платоспроможності країни. Проте явною ознакою боргової кризи є серйозне порушення графіка платежів, що тягне у себе реструктуризацію боргу.
Врегулюванням боргу офіційним кредиторам на багатосторонній основі (за участю всіх або майже всіх країн-кредиторів) займається Паризький клуб. За стандартною схемою терміни платежів за основним боргом переносяться на 10–15 років із наданням пільгового періоду 3–7 років. Реструктуризації за стандартного варіанта підлягають лише платежі за 1 рік (політика «короткого повідця»). При нестандартному (глобальному) варіанті реструктурується весь борг або більша його частина. Платежі за основною сумою боргу можуть відсуватися більш тривалі терміни (до 25 років).
Врегулювання боргу банкам входить до компетенції Лондонського клубу. Найбільш поширений варіант – переведення боргу, зафіксованого на рахунках, у борг у формі облігацій. Використовуються 2 основних види облігацій: дисконтні та паритетні. Широкого поширення набув дисконтний виглядколи при реструктуризації боргу скорочується, але зберігається плаваюча відсоткова ставка (LIBOR). При паритетних облігаціях борг не дисконтується, але встановлюється фіксований відсоток. Облігації випускаються терміном до 30 років. Для країн із відносно низьким рівнем розвитку передбачено викуп боргу зі значною знижкою. При цьому надається допомога із низки страхових та міжнародних фондів. Таким чином, внаслідок процедури переведення боргу з рахунків у цінні папери та шляхом його викупу здійснюється часткове списання боргу банкам. Основні правила списання боргу офіційним кредиторам із боку країн із низьким рівнем розвитку встановлювалися на зустрічах у верхах 7 провідних країн («великої сімки»). “Планка” ця постійно піднімалася, і з 1996 р. рекомендується списувати країнам з низьким рівнем розвитку до 80% суми боргу. Погашення частини боргу, що залишилася, якщо вона відноситься до категорії офіційної допомоги розвитку, продовжується на строк до 40 років з пільговим періодом до 16 років. Списання офіційного боргу країнам, що не належать до найменш розвинених, застосовується рідко.
Існує також практика конверсії боргу у акції підприємств країни-боржника. Однак вона не набула широкого поширення і проводилася головним чином паралельно з приватизацією. Механізм цієї операції має такий вигляд. Інвестор на вторинному ринку купує зі знижкою боргове зобов’язання, продає його центральному банку за місцеву валюту і на виручені кошти купує акції, що його цікавлять.
(Див. також Оптимізація платежів за боргом)
