Золотодевізний стандарт (gold exchange standard) –
- світова валютна система, заснована на золоті та девізах – іноземних валютах. Вперше утвердився в рамках Генуезької валютної системи (1922), коли національні кредитні гроші стали використовуватися як міжнародний платіжно-резервний засіб (див. Законні платіжні засоби). У міжвоєнний період долар США та англійський фунт стерлінгів заперечували лідерство у цій сфері. Особливістю золотодевізного стандарту рамках Бреттон-Вудської системи (1944 р.) стало офіційне закріплення за цими валютами статусу резервних валют. Золотодевізний стандарт офіційно замінено стандартом СДР (див. Міжнародні валютні одиниці), хоча він не функціонує у межах сучасної світової валютної системи з 1976–1978 рр.;
- форма організації фінансової системи, різновид золотого монометализма (див. Золотий стандарт), у якому один метал є її основою. Введена у зв’язку з катастрофою золотомонетного стандарту після 1-ої світової війни (з 20-х рр. ХХ ст.) у 30 країнах та ліквідована у період світової економічної кризи 30-х рр.
Після закінчення Першої світової війни у країнах, що брали участь у військових діях, змінилося співвідношення між грошовою масою та золотим запасом. Відповідно, у цих країнах стрімкими темпами стала наростати інфляція. У умовах було вирішено банкноти розмінювати не так на золото, але в девізи інших країн (іншими словами, банкноти інших країн), які потім були обмінені на золото.
Як основні девізи було обрано американський долар і фунт стерлінгів. У цьому золото залишалося законним засобом розрахунку міжнародних операціях.
Золотодевізний стандарт – система, за якої встановлюється паритет валюти однієї країни з валютою іншої країни, де функціонує повний золотий стандарт. Країни, які дотримуються золотодевізного стандарту, використовують неповноцінні грошові знаки в обігу. З допомогою операцій на світових валютних ринках курс національної валюти підтримується не більше нормальних «золотих» точок.
У випадку, якщо курс інвалюти, що використовується як стандарт, підвищується до експортної «золотої» точки стосовно національної валюти, то країна, яка дотримується золотодевізного стандарту (за допомогою підтримки валютної рівноваги в країні, чия валюта є стандартом), продає інвалюту доти , поки її валютний курс не опуститься нижче за експортну «золоту» точку. Кошти, отримані від продажу інвалюти, депонуються доти, доки її курс не впаде до імпортної «золотої» точки та не почнеться її скупка. Вказаним способом курс національної валюти підтримується на нормальному рівні, близькому до золотого паритету на світовому ринку.
Основною перевагою золотодевізного стандарту його економічність, т.к. не потрібні великі накопичення золота. З того часу, як країни-члени Міжнародного валютного фонду зафіксували паритети своїх валют і допустимі межі ринкових коливань курсів валют навколо паритету не в золоті безпосередньо, а в «ключовій резервній валюті» — у золотому доларі США в умовах повної міжнародної конвертованості долара в золото рахунками відповідних держав, валютна система МВФ була золотовалютним стандартом до серпня 1971 р., коли адміністрація Ніксона закрила «золоте вікно» (див. Фінансовий стандарт).
