Видані кредити займають левову частку структурі активів вітчизняних комерційних банків, як і доходи, одержувані банками від проведення кредитних операцій. Разом з тим, кредитування пов’язане з різними банківськими ризиками, насамперед – кредитними, які негативно впливають на якість обслуговування позичальниками позичкової заборгованості і, як наслідок, спричиняють виникнення збитків. З метою мінімізації негативного впливу кредитних ризиків банки використовують різноманітні засоби забезпечення зобов’язань за кредитними договорами.
Способи забезпечення виконання зобов’язань встановлені Цивільним кодексом. Так, виконання зобов’язань може забезпечуватися неустойкою, запорукою, утриманням речі боржника, порукою, незалежною гарантією, завдатком, забезпечувальним платежем та іншими засобами, передбаченими законом чи договором.
З погляду громадянського права забезпечення виконання зобов’язань являє собою комплекс спеціальних заходів, що вживаються на користь кредитора, що спонукають боржника (позичальника) до своєчасного та повного виконання зобов’язань. Правовідносини, пов’язані із забезпеченням виконання зобов’язань тісно пов’язані з основним зобов’язанням. Забезпечувальне зобов’язання є акцесорним (додатковим) стосовно основного зобов’язання. Тому недійсність угоди про забезпечення виконання зобов’язань не тягне за собою недійсність основного зобов’язання. Недійсність основного зобов’язання тягне за собою недійсність забезпечує його зобов’язання, якщо інше не встановлено законом. Сторони забезпечувального зобов’язання зазвичай збігаються зі сторонами основного зобов’язання.
У банківській практиці основними способами забезпечення виконання зобов’язань за кредитними договорами є: неустойка, застава, порука та гарантія.
Зміст
Неустойка як засіб забезпечення виконання зобов’язань
Неустойка як засіб забезпечення виконання зобов’язань повсюдно використовується комерційними банками у процесі кредитування. Неустойка є певну законом чи договором грошову суму, яку боржник зобов’язаний сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов’язань, зокрема у разі виникнення прострочення при погашенні основної суми боргу та/або нарахованих відсотків, комісій. Неустойка може стягуватися у вигляді штрафу та/або пені.
Штраф є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або виконаного неналежним чином зобов’язання. У кредитних договорах штрафи може бути передбачені за нецільове використання позичкових коштів, неподання позичальником бухгалтерської звітності, необхідної банку реалізації кредитного моніторингу, тощо.
Пеня є неустойку, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання.
Розмір неустойки встановлюється законодавчо чи договором. При цьому у кредитному договорі сторони можуть збільшити або зменшити розмір неустойки, встановлений законом. Також розмір неустойки може бути зменшено судом, якщо він значно перевищує розмір заподіяних невиконанням договору збитків.
Слід пам’ятати, що виплата неустойки не звільняє сторони від виконання основного зобов’язання, і навіть від обов’язку компенсувати збитки, заподіяні його невиконанням чи неналежним виконанням.
Запорука як засіб забезпечення виконання зобов’язань
У банківській практиці застави як способу забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором належить ключова роль. Безумовно, банк – це ломбард, тому банківський кредит видається під заставу, а під проект. Основним джерелом погашення банківського кредиту є грошовий потік, що генерується проектом, що кредитується, або в цілому від виробничо-господарської діяльності позичальника. Це означає, що достатність грошових потоків обслуговування кредиту є ключовим критерієм при видачі такого кредиту з боку банку. Але з різних обставин, позичальник може досягти запланованого обсягу грошових потоків, що поставить під загрозу погашення кредитної заборгованості. З цією метою банки вдаються до альтернативного способу забезпечення зобов’язань – застави.
Застава надає кредитору право у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов’язання отримати задоволення від вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами особи, якій належить це майно.
Предметом застави може бути:
- нерухоме майно (земельні ділянки, квартири, будинки, торгові центри, виробничі цехи тощо);
- рухоме майно (автотранспортні засоби, обладнання, товари в обігу, виробничі запаси тощо);
- цінні папери;
- майнові права (на виручку від продукції, на кошти, розміщені на депозитних рахунках, тощо.).
До заставного майна банки висувають низку вимог, ключовими з яких є:
- заставне майно може бути відчужене заставником і нею може бути звернене стягнення;
- висока ліквідність, тобто. майно може бути продано без істотних фінансових втрат (дисконту);
- тривалий термін зберігання майна (зазвичай, щонайменше терміну дії кредитного договору + 3-6 міс.);
- стабільна вартість (несуттєва зміна ціни протягом терміну дії договору);
- невисокі витрати пов’язані із зберіганням та реалізацією майна;
- наявність доступу до заставного майна з метою контролю його наявності та стану безпеки.
Предметом застави не можуть бути:
- культурні цінності, які є об’єктами права державної чи комунальної власності та внесені або підлягають внесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;
- пам’ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації;
- вимоги, що мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом.
Різновидами застави є іпотека та застава. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставника або третьої особи. Закладом є застава рухомого майна, яке передається у володіння заставоутримувача або за його наказом – у володіння третій особі.
Ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження предмета застави несе власник закладеного майна, якщо інше не встановлено договором чи законом. У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставник на вимогу заставоутримувача зобов’язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.
Банки, зазвичай, вимагають від позичальника (заставника) здійснити страхування заставного майна на користь банку, тобто. у разі настання страхового випадку банк є вигодонабувачем.
Договір застави укладається у письмовій формі, а у випадках передбачених законодавчо або на вимогу банку – засвідчується нотаріально. У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, здійснюється опис предмета застави, а також визначаються інші умови, узгоджені сторонами договору.
У разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставоутримувач набуває право звернення на предмет застави. За рахунок предмета застави банк (заставоутримувач) має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, яка визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату відсотків, неустойки, відшкодування збитків, заподіяних порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання закладеного майна, а також витрат, понесених на зв’язки України з пред’явленням вимоги, якщо інше встановлено договором.
Право застави припиняється у разі:
- припинення зобов’язання, забезпеченого заставою;
- втрати предмета застави, якщо заставник не замінив предмет застави;
- реалізації предмета застави;
- набуття заставоутримувачем права власності на предмет застави.
Порука як спосіб забезпечення виконання зобов’язань
Порука як спосіб забезпечення зобов’язань — це договір, в силу якого поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи (боржника) відповідати за виконання останнім її зобов’язання у повному обсязі чи певній частині.
Договір поруки укладається між поручителем та кредитором іншої особи. Сенс поруки у тому, що кредитор набуває додаткову можливість отримати виконання зобов’язань як від боржника, а й від поручителя. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не передбачена субсидіарна відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому обсягу, як і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше встановлено договором поручительства.
Після виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, що підтверджують цей обов’язок боржника. До поручителя, який виконав зобов’язання, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, зокрема й ті, які забезпечували його виконання.
Порука припиняється із припиненням забезпеченого ним зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язань без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання терміну виконання зобов’язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.
Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення терміну, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлений, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання терміну виконання основного зобов’язання не висуне вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо термін основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позов до поручителя протягом одного року з дня укладання договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов’язань
Гарантія як спосіб забезпечення зобов’язань є письмове підтвердження (гарантійний лист) банку, іншої кредитної установи, страхової компанії (гаранта) про задоволення вимог уповноваженої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов’язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов’язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Зобов’язання за банківською гарантією виконується лише за письмовою вимогою кредитора.
Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред’являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, зазначені у гарантії. У вимогі до гаранта або у доданих до нього документах кредитор повинен зазначити, у чому порушується боржником основного зобов’язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред’явити вимогу до гаранта у межах терміну, встановленого гарантії, який вона видана.
Гарант має право відмовитись від задоволення вимог кредитора, якщо вимога або додані до нього документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони представлені гаранту після закінчення терміну дії гарантії.
Зобов’язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:
- сплати кредитору суми, яку видана гарантія;
- закінчення терміну дії гарантії;
- відмови кредитора від своїх прав щодо гарантії шляхом повернення її гаранту або шляхом надання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов’язків щодо гарантії.
Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредитору, якщо інше не встановлено договором між гарантом та боржником.
