Управління страховим ризиком — цілеспрямовані дії страховика та (або) сюрвейєра (аджастера) щодо обмеження або мінімізації ризику під час укладання та виконання договорів страхування.
Управління страховим ризиком відрізняється від управління ризиками в інших сферах бізнесу, що зумовлено специфікою страхування. Страхова компанія повинна постійно відслідковувати зміни ризику у тих чи інших галузях (сферах), вести відповідний статистичний облік, аналізувати та обробляти відповідну інформацію. З цією метою страхові компанії використовують систему управління страховим ризиком, яка включає низку різних заходів організаційно-фінансового характеру, що дозволяють певною мірою передбачити наслідки та розмір збитків, що підлягатимуть відшкодуванню (див. Страхове відшкодування).
Управління страховим ризиком включає три основні позиції:
- виявлення наслідків діяльності суб’єктів господарювання у ситуації ризику;
- уміння реагувати на можливі негативні наслідки цієї діяльності;
- розробка та здійснення заходів мінімізації ризику (нейтралізації, обмеження чи компенсації можливих негативних наслідків на об’єкт страхування).
Управління страховим ризиком практично означає послідовне використання страховиком структурних елементів управління ризиком:
- ідентифікація (визначення) ризику;
- оцінка ризику;
- контроль за ризиком;
- фінансування ризику.
Ці структурні елементи повністю або частково містяться в ситуаційному плані, що включає конкретні розпорядження, що повинен робити кожен учасник страхових правовідносин у тій чи іншій ситуації та яких наслідків слід очікувати.
Управління страховим ризиком починається з ідентифікації (визначення) ризику. Наявність ситуаційного плану значно зменшує невизначеність дій суб’єктів господарювання при реалізації ризику. Кожен вид страхування має власну специфіку управління ризиком. Наприклад, у морському страхуванні зміст його структурних елементів полягає в ідентифікації ризику та передбачає інспектування суден, вантажів, портових споруд, складів, аналіз інформації з маршрутів перевезення та причин страхових випадків при перевезенні та вантажно-розвантажувальних роботах та ін. За результатами цієї роботи встановлюється потенційний ризик.
Оцінка ризику передбачає порівняння всіх основних та супутніх ризикових обставин, пов’язаних з договором морського перевезення вантажів та (або) пасажирів, обчислення ймовірності настання страхового випадку та величини максимально можливої шкоди. Наскільки точно встановлюється можливість ризику, настільки об’єктивно і достовірно може бути оцінений ризик. Розбіжність між об’єктивно існуючою величиною ризику (вона може, наприклад, обчислюватися з урахуванням аналізу даних офіційної статистики) та її суб’єктивним сприйняттям залежить від рівня доступності інформації з цього питання.
Оцінка ризику – комплексна діагностика ризиків за допомогою різних методів: емпіричного, статистичного, спостереження, документального обліку та ін. Вона дозволяє визначити потенційний вплив ризику на об’єкт страхування, а також теоретичну ймовірність того, що реалізується небезпека. Оцінка ризиків здійснюється за допомогою актуарних розрахунків, що передбачають застосування статистичних та математичних методів. У системі оцінки ризиків виділяють 3 основних методи:
- метод середніх величин у тому, що окремі ризикові групи ділять кілька підгруп, щоб створити аналітичну базу визначення ризику за ризиковими ознаками (наприклад, балансова вартість об’єкта страхування, сумарні виробничі потужності, вид технологічного циклу тощо.);
- метод відсотків є сукупність знижок і надбавок (накидок) до існуючої аналітичної базі, що залежать від можливих позитивних та негативних відхилень від середнього ризикового типу. Знижки та надбавки, що використовуються, виражаються у відсотках (іноді в проміле) від середнього ризикового типу;
- метод індивідуальних оцінок використовується тоді, коли ризик не можна порівняти із відомим середнім типом ризиків. Страховик робить довільну оцінку, що відображає його професійний досвід та суб’єктивний погляд. Впровадження досягнень науково-технічної революції у різні галузі промисловості та сільського господарства, створення великомасштабних об’єктів з високою вартістю та унікальністю технологій все більше роблять необхідним використання цього методу під час укладання договорів страхування.
Контроль ризику передбачає участь страховика в оперативному нагляді за технічним станом та експлуатаційними процесами на об’єкті страхування, щодо якого діє його відповідальність (будівництво, ремонт та належна експлуатація судів). Крім цього, контролюється дотримання вимог до безпеки зберігання та технології обробки вантажів. Натомість розробляються превентивні заходи щодо конкретних об’єктів страхування.
Фінансування ризику передбачає відшкодування витрат по всьому переліку робіт на здійснення управління ним, а також витрат на огляд аварійних суден і вантажів, якнайшвидше врегулювання збитків та стягнення збитків з винного боку.
До існуючих методів контролю над ризиком ставляться: знищення (скасування), поглинання, передача ризику. Насправді, зазвичай, застосовуються їх поєднання.
