Управління кредитним ризиком – Завдання, яке вирішують кредитори, перш за все банки, щоб знизити ймовірність невиконання контрагентами своїх зобов’язань по повному поверненню основної суми боргу та відсотків за ним у встановлені договорами терміни.
Управління кредитним ризиком – ключовий фактор, що визначає ефективність діяльності банку. Особливо важливо мати ефективну систему управління кредитним ризиком в умовах фінансової кризи, жорсткої конкуренції серед безлічі кредитних установ та банківських продуктів, а також нестабільності та недосконалості банківського законодавства.
Управління кредитним ризиком вимагає від банків постійного контролю над структурою портфеля позичок та його якісним складом. У межах дилеми «ризик-прибутковість» банки змушені обмежувати норму прибутку, страхуючи себе від зайвого ризику. Вони повинні проводити політику розосередження ризику і не допускати концентрації кредитів у кількох великих позичальників, що може призвести до серйозних наслідків у разі непогашення позики одним з них. Банк не повинен ризикувати коштами вкладників, фінансуючи спекулятивні (хоча й високоприбуткові) проекти. За цим уважно спостерігають банківські контрольні органи під час періодичних ревізій (див. Банківський нагляд).
Кредитний ризик – комплексне поняття, куди входять як ризики, пов’язані з позичальником, і внутрішні ризики.
Управлінням кредитними ризиками займаються:
- законодавчі та регулюючі органи, що встановлюють нормативи кредитного ризику;
- органи нагляду (центральні банки), які здійснюють моніторинг дотримання законодавства та нормативів, а також оцінюють якість управління ризиками (в т.ч. управління кредитним ризиком);
- акціонери, які призначають раду директорів, вищий менеджмент організації, аудиторів;
- рада директорів, яка несе поточну відповідальність за бізнес, визначає кредитну політику, заходи та процедури з управління ризиками;
- внутрішні та зовнішні аудитори, які оцінюють дотримання параметрів кредитної політики, а також дають висновки щодо її ефективності;
- рейтингові агенції, що інформують громадськість про приховані ризики
Управління кредитним ризиком здійснюється у кілька етапів. Спочатку визначаються кредитна політика, основні орієнтири на формування портфеля, вирішуються питання ціноутворення позик. На другому етапі основна увага приділяється аналізу кредитоспроможності, здійснюється моніторинг клієнтів-позичальників, ведеться робота з відновлення проблемних боргів. На третій стадії – оцінка та аудит ефективності проведення кредитної політики.
Існує кілька основних методів управління кредитними ризиками. По-перше, це встановлення лімітів на обсяги позик для однієї чи групи позичальників, галузі, регіону.
Другий шлях управління кредитними ризиками – диверсифікація портфеля. При цьому необхідно приділяти увагу поділу позик за такими критеріями:
- ступінь ризику різних категорій позичальників. У збалансованому портфелі вважається кращим тримати кредити, видані клієнтам з різними рейтингами та індивідуальною процентною ставкою. Вартість кожної позики має покривати витрати на залучення ресурсів, адміністрування, включаючи загальні накладні витрати, та можливі збитки (див. Встановлення процентних ставок за кредитами);
- категорії позичальників: приватний сектор або комерційні організації, галузі промисловості та ін;
- види кредитів: іпотечні позики, автокредити, споживчі кредити, торгове фінансування тощо;
- терміни позик;
- надані застави.
Третій шлях управління кредитними ризиками – резервування, створення спеціальних фондів покриття можливих втрат з розрахункової оцінки кредитного ризику.
Крім того, для зниження ризиків можуть застосовуватись страхування та хеджування.
Нині управління кредитними ризиками здійснюється як етапі формування портфеля. Кредитні організації ведуть постійний моніторинг кредитного портфеля та оптимізують його, поповнюючи або, навпаки, позбавляючись частини активів через договори переуступок (цесію). Таким чином, виникає вторинний ринок позик, що дозволяє ще активніше керувати кредитними ризиками.
