Управління державним боргом (national debt management) –
- сукупність заходів держави, вкладених у погашення боргу;
- механізм формування та реалізації одного з напрямків фінансової політики держави, пов’язаного з його діяльністю на зовнішніх та внутрішніх фінансових ринках як позичальник або гарант.
До заходів, що сприяють погашенню державного боргу, відносяться:
- виплати кредиторам;
- погашення зовнішніх та внутрішніх позик;
- надання гарантій;
- зміна умов випущених позик;
- визначення умов випуску та розміщення нових державних боргових зобов’язань та ін.
Виконання заходів залежить від прийняття обґрунтованих рішень у процесі управління державним боргом, що базується на аналізі обсягу та структури боргу, об’єктивній оцінці його поточного стану. При цьому використовуються абсолютні та відносні показники.
Абсолютні показники відображають обсяг державної внутрішньої та зовнішньої заборгованості в грошах, величину витрат, пов’язаних з її погашенням та обслуговуванням.
Основні відносні показники, що суттєво впливають на прийняття адміністративних рішень та вибір методів управління державним боргом, включають:
- відсоткове співвідношення суми боргу та ВВП;
- частку витрат на погашення та обслуговування державного боргу у загальній сумі видатків бюджету.
Для оцінки державного зовнішнього боргу також застосовуються показники відсоткового співвідношення суми зовнішнього боргу та обсягу експорту у грошовому вираженні, частки витрат на погашення та обслуговування державного зовнішнього боргу в експортному виторгу, що характеризують рівень боргового тягаря для національної економіки.
Управління державним боргом є безперервний процес, що включає 3 етапи: залучення фінансових ресурсів шляхом розміщення цінних паперів, погашення та обслуговування боргових зобов’язань.
На 1-му етапі визначаються граничні розміри державних запозичень та гарантій на черговий бюджетний рік, вибираються інструменти залучення ресурсів та підвищення ефективності їх використання.
На 2-му етапі залучаються ресурси на зовнішніх чи внутрішніх фінансових ринках шляхом випуску та розміщення державних цінних паперів, отримання кредиту чи надання державної гарантії, а потім ці кошти спрямовуються на фінансування поточних бюджетних видатків чи інвестиційних проектів.
3-й етап полягає у пошуках джерел фінансових ресурсів для погашення та обслуговування державного боргу, зниження загальних витрат, своєчасне виконання боргових зобов’язань.
Державні боргові зобов’язання погашаються з допомогою бюджетних доходів, золотовалютних резервів країни, коштів, отриманих від продажу державної власності, і навіть нових запозичень.
Методи управління державним боргом можна поділити на адміністративні та фінансові.
Адміністративні методи засновані на швидкому та чіткому виконанні окремих розпоряджень органів державної влади та управління; вони не передбачають оцінку економічної ефективності та результатів дій з управління державним боргом.
Фінансові методи полягають у виборі способів і форм забезпечення погашення державного боргу за допомогою аналізу фінансових показників і націлені на максимізацію ефекту від позик, що залучаються при мінімальних витратах, пов’язаних з їх погашенням і обслуговуванням.
Найбільш оптимальне поєднання адміністративних та фінансових методів обумовлено внутрішніми та зовнішніми економічними та політичними факторами. В умовах боргової кризи, коли держава відчуває труднощі з виконанням раніше взятих зобов’язань щодо погашення та обслуговування державної заборгованості, використовуються: рефінансування, реструктуризація, конверсія позик, консолідація позик, анулювання та списання державних боргів.
Управління державним боргом безпосередньо впливає на економічне зростання, рівень інфляції, позичкового відсотка, зайнятості, обсягу інвестицій в економіку країни в цілому та реальний сектор економіки.
