Цілі та фактори функціонування національної економіки

Національна економіка як соціально-економічна система країни

Національна економіка — велика, складна господарська система, яка є взаємопов’язаними секторами, сферами та галузями.

У сучасному уявленні під національною економікою прийнято розуміти народне господарство конкретної держави. Це сукупність всіх суб’єктів, які об’єднані в єдиний організм багатосторонніми економічними зв’язками та інтересами. У національній економіці у нерозривному комплексі виступають виробництво, реалізація, обмін та споживання матеріальних благ, послуг та духовних цінностей. Національна економіка є продуктом історичного розвитку певного суспільства та має свої сектори: державний, приватний та змішаний.

Як цілісна система (або як цілісний організм) національна економіка характеризується такими ознаками :

• загальним економічним середовищем, в якому діють господарюючі суб’єкти із загальним законодавством, єдиною грошовою одиницею, загальною кредитно-грошовою та фінансовою системами;
• наявністю тісних економічних зв’язків між суб’єктами господарювання країни, заснованих на поділі праці;
• територіальною визначеністю із загальним політичним та економічним центром, який виконує регулюючу та координуючу роль, тобто контролює діяльність господарюючих суб’єктів. Цим центром є держава;
• загальною системою національного захисту, яка передбачає наявність свого роду економічних кордонів у вигляді експортно-імпортних мит, квот тощо.

Національна економіка складається з ряду великих сфер: виробничої сфери , представленої матеріальним та нематеріальним виробництвом, та невиробничої сфери .

Найважливішою складовою національної економіки є матеріальне виробництво , у якому створюються необхідні життя та розвитку суспільства засоби виробництва та предмети споживання. До матеріального виробництва належать такі галузі, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівля, зв’язок, сфера послуг. В економічній теорії серед підприємств матеріальної сфери виділяють підприємства з виробництва засобів виробництва та підприємства з виробництва предметів споживання. У статистичній звітності їх зазвичай виділяють, відповідно, як групу «А» (підприємства першого підрозділу) та групу «Б» (підприємства другого підрозділу).

Нематеріальне виробництво відрізняється від матеріального своїм продуктом, що має нематеріальну форму: наукові знання та інформація; твори мистецтва (кінофільми, книги, театральні постановки); послуги, що надаються населенню. Нематеріальне виробництво включає науку та наукове обслуговування, культуру, освіту, охорону здоров’я.

У невиробничу сферу входить оборона країни, судові та юридичні органи, релігійні та громадські організації.

Основні цілі національної економіки

Основу національної економіки складають підприємства, фірми, організації, домашнє господарство, об’єднаних економічними взаєминами в єдине ціле, що виконують певні функції у суспільному розподілі праці, що виробляють товари та послуги.

У національній економіці кожен суб’єкт, чи то господарство, фірма, регіон, держава, включаючись до економічного простору, переслідує свій інтерес. Узгодження інтересів обумовлено об’єктивними економічними законами та знаходить своє втілення у національному інтересі.

Національна економіка, прагнучи стабільності, ефективності, намагається досягти наступних основних цілей :

1. Стабільність зростання національного обсягу виробництва . Це означає стійке зростання виробництва товарів та послуг у цій країні без різких змін, спадів та криз.
2. Стабільного рівня цін . Слід враховувати, що постійні протягом багато часу ціни уповільнюють темпи зростання ВНП, знижують зайнятість населення. Низькі ціни хороші для споживача, але позбавляють стимулу виробника, високі, навпаки, стимулюють виробництво, але знижують купівельну спроможність населення. Тому досягнення стабільності цін у сучасній ринковій економіці означає не «заморожування» їх на тривалий період, а планову зміну, що регулюється.
3. Високого, стабільного рівня зайнятості , що досягається у разі, якщо кожен бажаючий отримати роботу знаходить її. Але це значить, що повна зайнятість охоплює все працездатне населення. У будь-якій країні в конкретний момент часу є певна кількість людей, які тимчасово не працюють через зміну місця роботи або місця проживання. Крім того, завжди існує структурне безробіття, обумовлене невідповідністю структури нових робочих місць (пов’язаних з впровадженням нових технологій) наявній структурі робочої сили та відставанням останньої за кваліфікаційними вимогами та новими професіями від попиту на ці професії. Отже, повна зайнятість завжди становить менше 100% працездатного населення. Рівень безробіття за повної зайнятості називається природним рівнем безробіття , рівний добутку рівнів фрикційного та структурного безробіття. Тому максимально можливий рівень зайнятості відповідає природному рівню безробіття.
4. Підтримка рівноважного зовнішньоторговельного балансу . Насправді це означає досягнення відносної рівноваги між експортом та імпортом, а також стабільний обмінний курс національної валюти на валюти інших країн. Якщо країну ввозиться більше товарів, ніж продається зарубіжних країн, виникає негативне сальдо торгового балансу. Якщо вивозиться більше товарів, ніж надходить у країну, то говорять про позитивне сальдо. На стан торгового балансу значний вплив надає курс валюти – величина грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни. Підвищення або зниження курсу валют може змінити існуючий баланс і спричинити позитивне чи негативне сальдо.

Слід зазначити, що і спосіб досягнення цілей національної економіки залежить від типу економічної системи, до якої належить, і навіть від специфіки цієї національної економіки.

Загалом, перераховані вище цілі досягаються шляхом реалізації економічної політики та застосування певних інструментів макроекономічного регулювання економіки, основними з яких є:

• бюджетно-податкова політика (оперування державним бюджетом через податкову систему та видатки держави);
• грошово-кредитна політика (контроль за грошовою пропозицією через ставку відсотка, норми обов’язкових резервів тощо);
• цінова політика (державне регулювання цін з метою на інфляцію, пом’якшення соціальної напруженості у суспільстві тощо);
• зовнішньоекономічна політика (торгова політика, регулювання обмінного курсу).

Загальним і кінцевим результатом функціонування національної економіки є приріст національного багатства, обсягів доходів та необхідних суспільству товарів та послуг, ефективне використання обмежених людських ресурсів та матеріалів.

Чинники функціонування національної економіки

На функціонування та розвитку національної економіки впливають різні чинники.

Специфіка національної економіки та особливості її функціонування визначаються не лише внутрішніми, а й зовнішніми факторами. Під зовнішніми чинниками прийнято розуміти фактори, здатні вплинути на функціонування національної економіки, але які не контролюються державою. Під внутрішніми факторами розуміють фактори, що діють всередині країни, зумовлені особливостями її розвитку та контролюються з боку держави. Однак слід враховувати, що обидві категорії факторів – зовнішні та внутрішні – взаємопов’язані.

Загалом усі внутрішні та зовнішні чинники можна об’єднати у певні групи, які представлені нижче.

Зовнішні чинники функціонування національної економіки

Економічні чинники

Економічні фактори включають:

• міжнародне розподіл праці, що формує певний образ (профіль) національної економіки країни;
• домінування однієї країни на світовому ринку, що може викликати реакції інших країн, причому як позитивні, так і негативні;
• «торговельні війни», здатні розвинутись у різних регіонах, результатом яких можуть стати структурні зміни в національній економіці;
• світова економічна ситуація, що впливає функціонування ринку товарів, послуг чи капіталів у межах національної економіки.

Політичні чинники

Політичні чинники можуть виявлятися у найрізноманітніших формах:

• оголошення ембарго на постачання товарів та послуг;
• членство країни у тому чи іншому торговельно-політичному союзі;
• встановлення чи розрив дипломатичних відносин;
• входження країни у військово-політичні спілки;
• надання (або не надання) режиму найбільшого сприяння;
• стан війни з тими чи іншими державами;
• зовнішня політика держав стосовно цій країні.

Демографічні фактори

Демографічні чинники у світовому співтоваристві пов’язані переважно зі зміною напрямів міграційних потоків робочої сили, що створює загрозу безробіття у тій чи іншій країні.

Культурні фактори

Культурні фактори можуть впливати на національну економіку у разі експансії так званої масової культури, яка, з одного боку, впливає на економічне становище відповідних галузей (занепад деяких галузей культури і мистецтва, що приносять дохід), а з іншого – сприяє відтоку за кордон валютних ресурсів, пов’язаному з імпортом відео- та аудіо продукції.

Внутрішні фактори функціонування національної економіки

Економіко-географічні фактори

Економіко-географічні фактори включають:

• економіко-географічне положення країни, аналіз якого дозволяє виявити географічні особливості, що впливають на господарську діяльність, розселення та формування довкілля в цілому. До таких географічних особливостей можна віднести:
  • широкість займаного країною простору;
  • рівномірність заселення та господарського освоєння території;
  • різноманітність природних умов та наявність природних ресурсів;
  • етнічний склад населення, його багатонаціональність;
  • наявність територіальних контрастів в економічній та соціальній сферах тощо;
• фізико-географічні умови (рельєф, клімат тощо);
• природні ресурси, тобто. об’єкти та сили природи, які на даному рівні розвитку продуктивних сил та вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людини у формі безпосередньої участі у матеріальній діяльності.

Економічні чинники

Власне економічні чинники:

• структура економіки країни (галузева, ринкова, територіальна тощо);
• співвідношення різних форм та видів власності (федеральної, регіональної, муніципальної, приватної, власності громадських організацій, змішаної тощо);
• стан інфраструктури (виробнича, соціальна, ринкова);
• наявність міжнародних транспортних коридорів;
• консолідований бюджет країни, що дає уявлення про стан доходної та видаткової частин бюджетів усіх рівнів бюджетної системи, за допомогою якого перерозподіляється частина вартості ВВП;
• зовнішньоекономічні зв’язки держави (зовнішня торгівля, експорт та імпорт послуг, міграція робочої сили, імпорт та експорт капіталів);
• баланс виробництва та ринків збуту;
• інвестиційна діяльність;
• рівень життя населення, тобто. сукупність умов життя населення, що відповідають рівню її економічного розвитку. Крім того, рівень життя населення може розглядатися як система кількісних та якісних показників, що відображають обсяг та якість продуктів харчування, непродовольчих товарів, матеріальних благ та послуг, що припадають на душу населення в цій країні.

Соціально-демографічні чинники

Соціально-демографічні чинники характеризують населення як один із найважливіших елементів її економічного потенціалу. До них входять:

• демографічна ситуація, що впливає функціонування національної економіки, що розглядається через призму низки демографічних ознак – вік, стать, розмір сім’ї, рівень доходу, професійна приналежність, освіта;
• зайнятість населення, тобто. будь-яка діяльність громадян, що не суперечить чинному законодавству, пов’язана з задоволенням особистих і суспільних потреб і, як правило, приносить їм заробіток або дохід. Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці виділяють такі найважливіші принципи зайнятості, як:
  • виняткове право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці;
  • неприпустимість примусу до праці, крім випадків, особливо встановлених законодавством;
  • відповідальність держави за здійснення політики зайнятості;
  • визначення статусу зайнятості для економічно активного населення;
• безробіття та працевлаштування населення. Безробіття – соціально-економічне явище, що свідчить про те, що певна частина працездатного населення не знаходить застосування своїм розумовим і фізичним здібностям через причини, що не залежать від них. До безробітних, за рішенням Міжнародної організації праці, належать особи, які досягли працездатного віку, які на момент обліку були без роботи, але готові негайно розпочати роботу або шукають її;
• рівень та якість життя населення. Під рівнем життя населення розуміється сукупність умов життя населення, що відповідають рівню її економічного розвитку. Крім того, він може розглядатися як система кількісних та якісних показників, що відображають обсяг та якість продуктів харчування, непродовольчих товарів, матеріальних благ та послуг, що припадають на душу населення в цій країні;
• стан сфери послуг;
• система соціального захисту населення

Інфраструктурні фактори

Інфраструктурні чинники безпосередньо впливають на функціонування національної економіки. Як відомо, під інфраструктурою розуміється комплекс виробничих та невиробничих галузей, що забезпечують умови відтворення: транспорт, зв’язок, торгівля, матеріально-технічне забезпечення, водопостачання, наука, освіта, охорона здоров’я, охорона навколишнього середовища, а в ширшому розумінні – складові загального устрою економічної та політичного життя, що носять підлеглий, допоміжний характер і забезпечують нормальну діяльність економічної чи політичної системи загалом. Розрізняють виробничу, ринкову, соціальну інфраструктуру.

Суспільно-політичні чинники

Суспільно-політичні чинники функціонування національної економіки:

• політичні партії та рухи;
• система громадської безпеки;
• засоби масової інформації.

Екологічні фактори

Екологічні чинники відбивають вплив умов природного середовища на процеси виробництва, застосування в господарській діяльності підприємств корисних копалин та інших природних багатств, земельних та водних ресурсів, повітря, природної флори та фауни.

Суспільно-управлінські фактори

Суспільно-управлінські чинники грають дуже істотну роль, т.к. впливають на організаційну структуру національної економіки через такі складові, як:

• структура органів керування економікою;
• механізм керування;
• цілі та методи управління;
• розробка цільових програм у сфері економіки;
• організація стратегічного планування та прогнозування розвитку національної економіки;
• формування зовнішньоекономічної стратегії держави.