Система управління кредитним ризиком банку складається з регламентних документів – політик, положень, процедур, методик тощо, що затверджуються відповідно до обраної банком форми корпоративного управління, з урахуванням розміру та складності операцій банку.
Система управління кредитним ризиком повинна включати таке:
- політику та положення про управління кредитним ризиком, які мають бути розглянуті та затверджені відповідно до принципів корпоративного управління. Політика та положення підлягають періодичному перегляду;
- положення про кредитування, що враховують як балансові, так і позабалансові операції банку, а саме:
- регламентують типи та умови кредитів та інших операцій, що несуть кредитний ризик;
- враховують характер ринків та галузей, яким надаватимуться кредити;
- передбачають розгляд до прийняття зобов’язання про надання кредиту, різної інформації, зокрема, про фінансовий стан позичальника, характер та вартість застави, характер позичальника та його здатність погасити кредит згідно з умовами договору, фінансову відповідальність гаранта тощо;
- адекватно враховують концентрацію кредитного ризику та пов’язаних із ним потенційних ризиків;
- інші питання, пов’язані з кредитуванням, зокрема порядок та процедура визначення процентної ставки за кредитом та необхідної застави;
- положення про ліміти ризику на одного контрагента, групу взаємопов’язаних контрагентів, за галузями та секторами економіки, за географічними регіонами або іншими кредитними операціями, які можна розглядати в сукупності (експозиції); ці положення повинні враховувати всі компоненти кредитного ризику, як балансові, так і позабалансові, яким зазнає установа, а також можливий вплив інших категорій ризиків;
- чітко визначену та продуману систему повноважень щодо прийняття рішень щодо проведення операцій, що несуть кредитний ризик;
- комплексну систему оцінки кредитного ризику;
- належну інформаційну базу, яка:
- дозволяє керівництву приймати обґрунтовані рішення щодо надання кредитів та оцінювати ризик на постійній основі;
- надає інформацію про розмір, призначення та джерело заборгованості, а також дозволяє оцінити здатність позичальника своєчасно погасити;
- забезпечує інформацією для своєчасного реагування та застосування відповідних правових санкцій проти позичальника;
- дозволяє здійснювати адекватне адміністрування та моніторинг кредиту, кредитних операцій;
- дозволяє підтримувати зберігання та обробку даних за попередні періоди;
- процес ідентифікації кредитів, якість яких погіршується;
- належну роботу з проблемними активами, яка включає таке:
- безперервне управління кредитними експозиціями (операціями в їхній сукупності), що вимагають підвищеної уваги;
- періодичні перевірки якості активів для ідентифікації проблемних активів;
- методику ідентифікації, оцінки, обліку кредитів, якість яких погіршується, та створення під них відповідних резервів;
- порівняння загальних сум проблемних активів із капіталом;
- оцінку потенційних збитків за проблемними активами та формування резервів, достатніх для покриття цих збитків;
- підготовку та надання періодичних звітів керівникам та наглядовій раді з достатньою інформацією для оцінки рівня ризику. Ці звіти повинні включати наступне (але не обмежуватись цим):
- перелік кредитів у межах класифікації за ризиком;
- аналіз проблемних кредитів;
- оцінку спрямування ризику в кредитному портфелі;
- інформацію про проблемні кредити щодо кредитних інспекторів, філій, галузей, видів забезпечення тощо;
- аналіз змін рівня резервів банку на основі рівня та тенденцій зміни проблемних активів та загальної суми кредитів;
- аналіз концентрації кредитів за клієнтами, пов’язаними з ними особам, галузям економіки та регіонами;
- функцію незалежних перевірок кредитної діяльності, метою яких є аналіз якості як окремих кредитів, і кредитного портфеля (їй) загалом (див. Кредитний контроль). Результати цього аналізу повинні надаватися правлінню та наглядовій раді на регулярній основі.
Крім того, для більш ефективного управління кредитним ризиком рекомендується:
- створити, впровадити в експлуатацію та постійно актуалізувати систему внутрішніх кредитних рейтингів;
- на основі реальних спостережень щокварталу обчислювати матрицю ймовірностей міграції кредитних рейтингів та оцінювати на основі такої матриці величину необхідних резервів під кредитні збитки у наступних періодах;
- проводити бек-тестування міграції внутрішніх кредитних рейтингів на реальні дані за максимально можливий період часу.
Банкам також рекомендується враховувати найкращий світовий досвід з управління кредитним ризиком, який, зокрема, викладено у положенні Базельського комітету з банківського нагляду «Принципи управління кредитним ризиком».
