Система управління кредитним ризиком

Система управління кредитним ризиком банку складається з регламентних документів – політик, положень, процедур, методик тощо, що затверджуються відповідно до обраної банком форми корпоративного управління, з урахуванням розміру та складності операцій банку.

Система управління кредитним ризиком повинна включати таке:

  1. політику та положення про управління кредитним ризиком, які мають бути розглянуті та затверджені відповідно до принципів корпоративного управління. Політика та положення підлягають періодичному перегляду;
  2. положення про кредитування, що враховують як балансові, так і позабалансові операції банку, а саме:
    • регламентують типи та умови кредитів та інших операцій, що несуть кредитний ризик;
    • враховують характер ринків та галузей, яким надаватимуться кредити;
    • передбачають розгляд до прийняття зобов’язання про надання кредиту, різної інформації, зокрема, про фінансовий стан позичальника, характер та вартість застави, характер позичальника та його здатність погасити кредит згідно з умовами договору, фінансову відповідальність гаранта тощо;
    • адекватно враховують концентрацію кредитного ризику та пов’язаних із ним потенційних ризиків;
    • інші питання, пов’язані з кредитуванням, зокрема порядок та процедура визначення процентної ставки за кредитом та необхідної застави;
    • положення про ліміти ризику на одного контрагента, групу взаємопов’язаних контрагентів, за галузями та секторами економіки, за географічними регіонами або іншими кредитними операціями, які можна розглядати в сукупності (експозиції); ці положення повинні враховувати всі компоненти кредитного ризику, як балансові, так і позабалансові, яким зазнає установа, а також можливий вплив інших категорій ризиків;
    • чітко визначену та продуману систему повноважень щодо прийняття рішень щодо проведення операцій, що несуть кредитний ризик;
    • комплексну систему оцінки кредитного ризику;
  3. належну інформаційну базу, яка:
    • дозволяє керівництву приймати обґрунтовані рішення щодо надання кредитів та оцінювати ризик на постійній основі;
    • надає інформацію про розмір, призначення та джерело заборгованості, а також дозволяє оцінити здатність позичальника своєчасно погасити;
    • забезпечує інформацією для своєчасного реагування та застосування відповідних правових санкцій проти позичальника;
    • дозволяє здійснювати адекватне адміністрування та моніторинг кредиту, кредитних операцій;
    • дозволяє підтримувати зберігання та обробку даних за попередні періоди;
  4. процес ідентифікації кредитів, якість яких погіршується;
  5. належну роботу з проблемними активами, яка включає таке:
    • безперервне управління кредитними експозиціями (операціями в їхній сукупності), що вимагають підвищеної уваги;
    • періодичні перевірки якості активів для ідентифікації проблемних активів;
    • методику ідентифікації, оцінки, обліку кредитів, якість яких погіршується, та створення під них відповідних резервів;
    • порівняння загальних сум проблемних активів із капіталом;
    • оцінку потенційних збитків за проблемними активами та формування резервів, достатніх для покриття цих збитків;
  6. підготовку та надання періодичних звітів керівникам та наглядовій раді з достатньою інформацією для оцінки рівня ризику. Ці звіти повинні включати наступне (але не обмежуватись цим):
    • перелік кредитів у межах класифікації за ризиком;
    • аналіз проблемних кредитів;
    • оцінку спрямування ризику в кредитному портфелі;
    • інформацію про проблемні кредити щодо кредитних інспекторів, філій, галузей, видів забезпечення тощо;
    • аналіз змін рівня резервів банку на основі рівня та тенденцій зміни проблемних активів та загальної суми кредитів;
    • аналіз концентрації кредитів за клієнтами, пов’язаними з ними особам, галузям економіки та регіонами;
  7. функцію незалежних перевірок кредитної діяльності, метою яких є аналіз якості як окремих кредитів, і кредитного портфеля (їй) загалом (див. Кредитний контроль). Результати цього аналізу повинні надаватися правлінню та наглядовій раді на регулярній основі.

Крім того, для більш ефективного управління кредитним ризиком рекомендується:

  • створити, впровадити в експлуатацію та постійно актуалізувати систему внутрішніх кредитних рейтингів;
  • на основі реальних спостережень щокварталу обчислювати матрицю ймовірностей міграції кредитних рейтингів та оцінювати на основі такої матриці величину необхідних резервів під кредитні збитки у наступних періодах;
  • проводити бек-тестування міграції внутрішніх кредитних рейтингів на реальні дані за максимально можливий період часу.

Банкам також рекомендується враховувати найкращий світовий досвід з управління кредитним ризиком, який, зокрема, викладено у положенні Базельського комітету з банківського нагляду «Принципи управління кредитним ризиком».

Залишити коментар:

Site Footer