Світова валютна система

Світова валютна система (wоrld monetary system) – форма організації та регулювання валютних відносин, закріплена міждержавним угодою.

Характер функціонування та стабільність світової валютної системи залежать від ступеня відповідності її структурних принципів структурі всесвітнього господарства, розстановці сил та інтересам провідних країн. За зміни цих умов виникають періодичні кризи світової валютної системи (див. Валютна криза).

Світова валютна система переслідує глобальні світогосподарські цілі: забезпечення міжнародного обороту достатньою кількістю платіжних і розрахункових коштів, що користуються довірою, підтримання відносної стабільності міжнародних валютних відносин та еластичності пристосування валютного механізму до змін у світовому господарстві та співвідношенні сил економічних та політичних світових центрів.

Світова валютна система тісно пов’язана з національною валютною системою, хоч і відрізняється від неї завданнями, принципами функціонування та регулювання, впливом на економіку окремих країн та на світове господарство. Цей зв’язок і відмінність виявляються у тому елементах.

Вперше світова валютна система стихійно сформувалася у ХІХ ст. і на Паризькій конференції у 1867 р. була юридично оформлена міждержавною угодою, яка визнала золото єдиною формою світових грошей. Паризька валютна система базувалася на таких структурних засадах:

• її основою був золотомонетний стандарт;
• золото використовувалося як світові гроші;
• з урахуванням золотого змісту грошових одиниць встановлювався золотий паритет;
• валюти вільно конвертувалися в золото (див. Конвертованість валюти);
• склався режим вільно плаваючих валютних курсів, але не більше «золотих точок».

Якщо ринковий курс відхилявся від золотого паритету понад 1%, то боржникам було вигідніше розплачуватись за міжнародними зобов’язаннями золотом, ніж іноземними валютами.

1-а світова війна (1914-1918) ознаменувалася кризою світової валютної системи: золотомонетний стандарт перестав функціонувати як основа фінансової та валютної систем.

Після тривалого періоду валютного хаосу було створено 2-а світова валютна система, оформлена міждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції 1922 р. Генуезька валютна система базувалася наступних структурних принципах:

1. її основою був золотодевізний стандарт, тобто. золото та іноземні валюти. Однак статус резервної валюти не був закріплений за жодною валютою, а фунт стерлінгів і долар США заперечували між собою лідерство на світових ринках;
2. фіксувалося золоте утримання та золоті паритети валют, їх конвертованість у золото безпосередньо чи опосередковано через іноземні валюти (наприклад, у Німеччині та інших (близько 30) країнах);
3. відновлено режим вільно плаваючих валютних курсів;
4. валютне регулювання здійснювалося відповідно до рішень міжнародних конференцій та нарад.

Світова валютна криза 1929-1933 років. підірвав Генуезьку валютну систему Країни вступили у Другу світову війну з нестабільною світовою валютною системою. Після 2-ої світової війни (1939–1945) було створено 3-ту світову валютну систему на основі Бреттон-Вудської угоди, прийнятої на валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі (США) у 1944 р. У Статтях угоди (статуті) Міжнародного валютного фонду (МВФ), ухвалених на конференції, сформульовані структурні принципи Бреттон-Вудської системи:

1. золотодевізний стандарт, заснований на золоті та двох резервних валютах – доларі США та англійському фунті стерлінгів;
2. використання золота як валютного металу, фіксування золотого утримання валют, обмін доларів на золото через Казначейство США для іноземних центральних банків та урядових установ за офіційною ціною 35 дол. за тройську унцію золота (31,1035 г чистого золота);
3. режим фіксованих паритетів та курсів валют із вузькими межами коливань (±1%, а для країн Західної Європи ±0,75% офіційного паритету). При зниженні курсу національної валюти центральні банки зобов’язані були продавати долари зі своїх резервів (див. Валютна інтервенція);
4. вперше було створено орган міждержавного валютного регулювання – МВФ.

У рамках Бреттон-Вудської системи утвердився доларовий стандарт, що ґрунтується на гегемонії долара (див. Валютна гегемонія). Майже 25 років Бреттон-Вудська валютна система сприяла розвитку світової торгівлі та виробництва. Але чергова зміна співвідношення сил у світовій економіці, поява нових конкуруючих світових центрів – Західної Європи та Японії – підірвали її структурні принципи, встановлені в період американоцентризму.

Криза Бреттон-Вудської системи почалася з кінця 60-х років. Тривалі пошуки виходу з валютної кризи завершилися створенням Ямайської валютної системи у 1976-1978.

1. запроваджено стандарт СДР (див. Міжнародні валютні одиниці) як базу валютних паритетів та валютних курсів;
2. юридично було завершено демонетизація золота, узаконено скасування офіційної ціни золота, золотих паритетів, конвертованості долара на золото в американському казначействі;
3. країнам-членам МВФ надано право вибору будь-якого режиму валютного курсу. Тим самим було узаконено режим плаваючих валютних курсів, запроваджений країнами березні 1973 р.;
4. МВФ було наказано посилити міждержавне валютне регулювання.

З функціонуванням Ямайської валютної системи пов’язано низку проблем:

1. за майже 30 років СДР не стали функціональною формою світових грошей, еталоном вартості, провідним міжнародним платіжним та резервним засобом. До СДР прикріплені лише 5 валют 1997 р. проти 16 1981 р. (з 1999 р. – 4). Вони використовують у обмежених сферах;
2. фактично за СДР ховається долар, який домінує у валютному кошику СДР (43% 1999 р.) і залишається провідним міжнародним платіжним та резервним засобом;
3. стандарт СДР трансформувався у багатовалютний стандарт, заснований на доларі, фунті стерлінгів, німецькій марці та французькому франку (з 1999 р. замість марки та франка – євро), японській ієні;
4. Фактично демонетизація золота не завершена. Золоті запаси залишаються надійними резервними активами;
5. режим плаваючих валютних курсів не забезпечив їхньої стабільності.

Крім того, країни, що розвиваються, виявляють невдоволення своїм залежним становищем в Ямайській валютній системі. Має бути подальша реформа світової валютної системи з метою її вдосконалення. Країни Європейського економічного співтовариства створили регіональну Європейську валютну систему, що є складовою світової валютної системи.