Багато підприємств функціонують без офіційно прийнятих стратегій. У новосформованих підприємствах, фірмах, організаціях управляючі настільки зайняті оперативними питаннями, що вони бракує часу займатися виробленням стратегій діяльності.
Найчастіше й досвідчені менеджери вважають, що можуть обходитися без стратегічних планів, що це плани і типи стратегій немає істотного значення, що немає сенсу витрачати час вироблення і опис стратегій підприємства.
Однак світовий досвід свідчить, що вироблення та реалізація стратегії діяльності підприємства забезпечують значні переваги. До таких переваг можна віднести наступне:
- Розробка та вибір типу стратегії заохочує керівників постійно мислити перспективно.
- Вибір стратегії сприяє чіткій координації зусиль, що робляться фірмою.
- Стратегія дозволяє встановити показники діяльності та надалі їх контролювати.
- Обрана стратегія змушує підприємство чітко визначати свої завдання.
- Стратегічне управління дозволяє підприємству бути готовим до раптових змін та криз.
- Стратегія підприємства наочно демонструє взаємозв’язок обов’язків усіх посадових осіб.
Розглянемо найпоширеніші стратегії діяльності підприємств у розвинутих країнах, які можуть використати й вітчизняні менеджери.
Зміст:
- Основні типи стратегій фірм.
- Стратегії можливостей щодо товарів/ринків.
- Стратегії диверсифікації.
- Стратегії інтеграційного зростання.
- Стратегії щодо продукту.
- Стратегії невеликих фірм.
- Стратегії скорочення.
Основні типи стратегій фірм
Стратегія — це детальний комплексний комплексний план, призначений для забезпечення виконання місії та інших спільних цілей організації. Цілі – це ключові результати, яких прагне підприємство у своїй діяльності. Ставлячи певні мети, керівництво формулює ті основні орієнтири, у яких має бути сфокусована вся діяльність підприємства його колективу.
Стратегія підприємства формується та розробляється вищим керівництвом за участю всіх рівнів управління.
Стратегії можливостей щодо товарів/ринків
Стратегія глибокого проникнення ринку ефективна, якщо фірма працює з уже відомими товарами (послугами) на старому, знайомому ринку, що розвивається чи ще не насичений. Найголовніше при цьому для керівництва – знизити витрати виробництва і на цій основі:
- продавати товари за цінами нижчими, ніж у конкурентів;
- широко використовувати знижки, кредити, пільги;
- застосовувати інтенсивну рекламу;
- шукати нові сегменти ринку, де попит ще не насичений;
- намагатися встановити контроль за конкурентами.
Стратегія розвитку ринку ефективна, якщо ринок розширюється; внаслідок зміни стилю життя чи демографічних чинників виникають нові сегменти ринку; для добре відомої продукції відкриваються нові сфери застосування.
Використовуючи таку стратегію, фірма:
- прагне збільшити збут існуючих товарів на ринках або спонукати споживачів по-новому використовувати продукцію;
- проникає нові географічні ринки;
- виходить на сегменти ринку, на яких ще не задоволено попиту на її продукцію;
- по-новому пропонує існуючі товари;
- використовує нові методи розподілу та збуту;
- ще більше докладає зусиль у просуванні товарів.
Стратегія розробки товару ефективна, якщо фірма має довіру, авторитет у споживачів і працює з популярними товарами (послугами).
Використовуючи цю стратегію, фірма:
- постійно розробляє нові чи модифіковані товари для існуючих ринків;
- наголошує на нові моделі, поліпшення якості та інші дрібні зміни, тісно пов’язані з вже впровадженими товарами, та реалізує їх споживачам, лояльно налаштованим до фірми та її товарів;
- використовує традиційні методи збуту;
- у рекламі наголошує на тому, що нові товари випускає добре відома фірма.
Стратегії диверсифікації
Стратегії диверсифікованого зростання реалізуються у разі, якщо фірма не може розвиватися одному ринку з тим чи іншим продуктом у межах тієї чи іншої галузі.
Диверсифікація — докладання зусиль фірми у різні товарні групи (ринки, групи покупців) зниження фінансового ризику. Використовується для того, щоб фірма не стала надто залежною від одного ринку чи товарної групи.
Стратегія концентричної диверсифікації заснована на пошуку та використанні додаткових можливостей для виробництва нових продуктів, які з технічної та маркетингової точки зору схожі на товари фірми. Як правило, ці товари мають привертати увагу нових класів клієнтів.
Стратегія горизонтальної диверсифікації передбачає пошук можливостей зростання на існуючому ринку за рахунок нової продукції, яка відрізняється від використовуваної. При цьому новий продукт має бути орієнтований на колишніх клієнтів фірми. Важлива умова реалізації цієї стратегії — попередня оцінка фірмою своїх можливостей у виробництві нового продукту.
Стратегія конгломератної диверсифікації у тому, що фірма розширюється з допомогою виробництва нових товарів, які реалізуються нових ринках і технологічно пов’язані з випуском колишніх. Це одна з найскладніших стратегій розвитку, оскільки її здійснення залежить від багатьох факторів: компетентності персоналу, сезонності у діяльності ринку, наявності необхідних коштів тощо.
Стратегії інтеграційного зростання
Стратегії інтеграційного зростання передбачають розширення фірми шляхом додавання нових структур. Зазвичай ці стратегії використовують фірми, що знаходяться на високому рівні розвитку бізнесу та не мають можливості здійснювати стратегії концентрованого зростання.
Стратегія регресивної інтеграції спрямовано розвиток фірми з допомогою придбання постачальників чи посилення контролю за ними, і навіть з допомогою створення дочірніх структур, здійснюють постачання. Реалізувавши цю стратегію, фірма може зменшити залежність від постачальників та коливання цін.
Стратегія прогресивної інтеграції виявляється у розвитку фірми з допомогою придбання чи посилення контролю за структурами, що є між фірмою і кінцевими споживачами, тобто. над системами розподілу та продажу (склади, транспортування, роздрібна мережа). Стратегія вигідна тоді, коли посередницькі послуги надто розширені або фірма не може знайти посередників з якісним рівнем роботи.
Стратегія горизонтальної інтеграції заснована на діях фірми з поглинання або постановки під жорсткіший контроль підприємств – конкурентів на ринку фірми.
Стратегії щодо продукту
Стратегія диференціації полягає в тому, що фірма випускає привабливий для багатьох споживачів і унікальний через свої характеристики, надійність, дизайн товар і при цьому розробляє безліч видів (модифікацій) цього популярного товару, які відрізняються споживчими властивостями, якістю, оформленням, упаковкою і т.д.
Стратегія диференціації застосовується у таких випадках:
- товар фірми вище за якістю та краще за споживчими властивостями, ніж товари конкурентів;
- у фірми є імідж виробника надійної продукції і вона є лідером на ринку в технічному відношенні;
- збут продукції здійснюється у комплексі із супутніми послугами.
Стратегія низьких витрат орієнтує керівництво фірми на широкий ринок та виробництво товарів у великій кількості. За допомогою масового виробництва фірма може мінімізувати витрати та пропонувати низькі ціни. Це дозволяє мати більшу частку прибутку порівняно з конкурентами, краще реагувати на підвищення собівартості та залучати споживачів, що орієнтуються на низькі ціни.
Низькі витрати забезпечуються з допомогою:
- великих обсягів виробництва та продажів;
- відмови від дорогих супутніх послуг;
- створення дешевших у виробництві моделей продукції;
- монополії на дешеву сировину;
- удосконалення технології та виробничого процесу.
Стратегія концентрації (вузької спеціалізації) орієнтує керівництво фірми працювати з вузькоспеціалізованими чи унікальними товарами і послугами. Керівництво фірми може контролювати витрати шляхом концентрації зусиль на кількох ключових товарах (послугах), призначених для специфічних споживачів; створення особливої репутації під час обслуговування ринку, потреби якого задовольняються конкурентами.
Стратегії невеликих фірм
Спрямованість стратегій зростання невеликих фірм полягає у зведенні до мінімуму гостроти конкуренції з великими фірмами та використанні найкращим чином власної гнучкості.
Стратегія копіювання полягає в тому, що невеликі фірми можуть випускати недорогі, що поступаються копією нових, дорогих і високоякісних виробів великих фірм. При цьому невеликій фірмі важливо не стати об’єктом судового переслідування через піратське використання чужої товарної марки.
Стратегія оптимального розміру застосовується у сферах бізнесу, неефективних та малоприбуткових для великих фірм: послуги, роздрібна торгівля, вузькоспеціалізовані ринки. При цьому невеликі фірми повністю можуть використовувати свої переваги — гнучкість, здатність швидко реагувати на зміни смаків клієнтів.
Стратегія участі у продукті великої фірми. Багато великих фірм виробляють складні вироби від початку до кінця самостійно. При цьому вони змушені разом з великим виробництвом займатися і дрібним, що буває неефективним і призводить до збільшення собівартості продукції. Тому великій фірмі вигідніше відмовитися від власного дрібного неефективного виробництва та закупити аналогічну продукцію у невеликої фірми.
Стратегія використання переваг великої фірми. Приклад такої стратегії — франчайзинг — система договірних відносин між великою та невеликою фірмою, за якої велика фірма надає невелике право вести справи протягом певного часу в обумовленому місці, користуючись товарною маркою, технологіями та обладнанням великої фірми.
Стратегії скорочення
Стратегії скорочення реалізуються тоді, коли фірма потребує перегрупування сил після тривалого розвитку чи умовах спаду над ринком (в галузі). Реалізація стратегії скорочення найчастіше болісна для фірми, проте допомагає їй.
Стратегія ліквідації це радикальний випадок стратегії скорочення і використовується тоді, коли фірма не може вести подальший бізнес.
Стратегія «збирання врожаю» передбачає відмову від довгострокового планування доходів на користь максимального їх отримання у короткостроковій перспективі. Застосовується до безперспективного бізнесу, який неможливо вигідно продати; передбачає скорочення витрат на закупівлю, робочої сили та максимальне отримання доходу від розпродажу наявного продукту.
Стратегія скорочення неприбуткових підрозділів у тому, що фірма закриває чи продає одне з неперспективних, неприбуткових підрозділів. Реалізується з метою отримання коштів на початку та розвитку найперспективніших напрямів бізнесу.
Стратегія скорочення витрат заснована на тимчасових короткострокових заходах, пов’язаних зі зниженням виробничих витрат, підвищенням продуктивності, скороченням найму та звільненням персоналу, скороченням виробництва товарів та закриттям виробничих потужностей.
Насправді фірма може реалізовувати кілька стратегій.
