Що таке принципи управління?
Принципи управління – Це правила, основні керівні ідеї, норми поведінки та орієнтири діяльності управлінського персоналу, якими вони керуються і в рамках яких реалізуються цілі організації.
Принципи менеджменту визначають вимоги до системи, структури, організації та процесу управління, побудови органів управління та методів здійснення його функцій. Принципи менеджменту діляться за суб’єктами та об’єктами застосування. Відповідно до цього критерію можна класифікувати принципи управління суспільством загалом, економікою, соціальною та політичною сферами. Принципи менеджменту поділяють на загальні та конкретні: загальні – Це принципи управління суспільством в цілому (об’єднання інтересів особистості, колективу та суспільства, переважне значення економічного управління тощо); конкретні – Це принципи економічного, соціального та політичного видів управління.
Принципи повинні як відповідати цілям менеджменту, а й враховувати сучасні вимоги до підприємницької діяльності і прогресивні тенденції можливих змін, мати достатню законність. Принципи менеджменту вперше було визначено Г.Эмерсоном 1912 року у книзі «Дванадцять принципів продуктивності».
У результаті історичного поступу принципи менеджменту узагальнювались і конкретизувалися і наука визначила сучасні принципи менеджменту.
Сучасні принципи управління
1. Принцип поєднання демократизму та доцільного економічного централізму
Сутність принципу поєднання демократизму та доцільного економічного централізму полягає в тому, що працівники, зайняті у підприємництві, вільно обирають форму власності та форму господарювання. Усі питання господарської діяльності вирішуються їхніми трудовими колективами з урахуванням економічної політики держави, запитів ринку та можливостей максимального задоволення потреб працівників. Управлінський персонал здійснює виключно функції координації, регулювання, праці колективів, використання виробничого потенціалу, створення економічних фондів.
Демократизація управління та її форми мають постійно вдосконалюватися, що зумовлено зміною форм власності, удосконаленням технологічної оснащеності галузей, необхідністю впровадження інноваційно-інтенсивних технологій.
2. Принцип досягнення високої економічної ефективності
Принцип досягнення високої економічної ефективності передбачає результативність, успіх у досягненні мети, а також економічність або мінімальні витрати для отримання відповідного результату, що обумовлено в ринкових умовах високим ступенем конкуренції.
Основу ефективності виробництва становлять: впровадження інноваційних технологій, інтенсифікація виробництва, впровадження ефективних форм господарювання та управління, прискорення структурних змін, найпрогресивніших форм організації праці та виробництва. Підвищення ефективності вимагає широкого впровадження в управлінському процесі економіко-математичних методів та сучасної обчислювальної техніки для прийняття оптимальних рішень.
3. Принцип матеріального та морального стимулювання
Принцип матеріального і морального стимулювання передбачає врахування потреб та інтересів працівників, без яких неможливо вирішувати складні завдання і правильно управляти в організації (див. Що мотивує персонал?).
Матеріальна зацікавленість працівників підвищується під час запровадження гнучкої системи оплати праці, розширення системи преміальних виплат залежно від результатів роботи конкретного підрозділу, запровадження компенсаційних виплат при виході у відставку, продажу працівникам акцій підприємства. В американських фірмах існують надбавки до заробітної плати у зв’язку із зростанням вартості життя, для компенсації впливу тимчасової інфляції, а також допомога у разі хвороби.
Важливим у колективі є моральне стимулювання, як позначення заслуг окремих працівників. Доцільно застосовувати різні його форми, забезпечуючи соціальну рівність та диверсифікацію в оплаті праці, правильне поєднання суспільних, групових та особистих інтересів.
4. Принцип єдиноначальності та колегіальності
Принцип єдиноначальності та колегіальності передбачає вміле використання в управлінському процесі єдиноначальності та колегіальності.
Єдиноначальність надає вищому керівництву певну повноту влади та відповідно персональну відповідальність за доручену справу. Необхідність єдиноначальності обумовлена потребами самого виробництва, яке передбачає єдність усіх працюючих. Вона означає підпорядкованість у трудовому процесі одній особі, яка має на це необхідні права. Єдиноначальність дозволяє усувати безвідповідальність.
Управління підприємствами має колективний характер, тому єдиноначальність має вміло поєднуватися з колегіальністю. Колегіальність передбачає відпрацювання колективних рішень на основі думок керівників різного рівня управління. Колегіальність підвищує об’єктивність прийнятих рішень, їх обґрунтованість та сприяє успішній їх реалізації, але знижує оперативність управління.
5. Принцип науковості
Принцип науковості передбачає повне використання у всій системі управління нових концепцій науки, прогресивного досвіду найкращих організацій та підприємств. Наукове управління несумісне із суб’єктивізмом.
Дотримання цього принципу дозволяє уникати проявів волюнтаризму та суб’єктивізму при прийнятті управлінських рішень. Менеджмент повинен ґрунтуватися на глибокому пізнанні об’єктивних економічних законів, закономірностей та принципів управління. Науковість управління передбачає також широке застосування математичних методів, особливо під час вирішення виробничих завдань, критичну оцінку ефективності прийнятих рішень, і навіть впровадження сучасних засобів оргтехніки та зв’язку.
При впровадженні принципу науковості важливо боротися з шаблоном, індивідуально підходити кожному об’єкту управління.
6. Принцип підготовки та розстановки кадрів
Принцип підготовки та розстановки кадрів передбачає забезпечення стабільності кадрів та професіоналізації управління.
Підготовка, підбір та розстановка кадрів повинна здійснюватися так, щоб кожен спеціаліст або керівник на посаді міг найбільш ефективно виконувати доручену роботу. Це вимагає цілеспрямованої діяльності у цьому напрямку та правильному використанні кадрів.
7. Принцип відповідальності
Принцип відповідальності означає створення чіткої організаційної структури; розроблення положень про підрозділи організації, права та обов’язки керівників, посадові інструкції виконавців; встановлення матеріальної відповідальності госпрозрахункових підрозділів за недогляд у роботі; розроблення положень про преміювання працівників; чітке прийняття наказів та розпоряджень; проведення інших організаційних заходів.
У розвинених країнах велике визнання здобула соціальна відповідальність підприємництва, виробництво якісної та безпечної для здоров’я споживачів продукції, дотримання моральних принципів.
8. Принцип оптимального поєднання галузевого та територіального управління
Принцип оптимального поєднання галузевого та територіального управління передбачає найбільш раціональне розміщення та розвиток продуктивних сил, потребує врахування екології, ступеня ефективності використання робочої сили, зайнятості населення, розвитку соціальної інфраструктури, відповідності виробництва етнічним особливостям регіону, задоволення матеріальних та духовних потреб населення.
Галузеве управління характеризує необхідність розвитку диверсифікації виробництва, поглиблення його спеціалізації та концентрації. Територіальне управління виходить із інших цільових установок.
9. Принцип наступності господарських рішень
В основі принципу наступності господарських рішень лежить єдність економічних явищ і процесів, як послідовності кількісних та якісних змін, що здійснюють у часі та просторі. Цей принцип має різноманітні форми прояви.
Спадковість господарських рішень необхідна розробки і особливо реалізації планів, щоб інформація зберігала порівняльність. Спадковість необхідна в організаційних рішеннях, оптимальність яких передбачає аналіз минулого, максимальне збереження позитивного досвіду. Вона необхідна і в кадровій політиці, яка повинна передбачати поєднання досвідчених працівників та молодих ініціативних фахівців, які мають швидкість реакції та консервне мислення.
10. Принцип підпорядкування особистих інтересів загальним
Принцип підпорядкування особистих інтересів загальним передбачає пріоритет загальноколективних інтересів перед індивідуальними, які у менеджменті дуже важко здійснювати. Річ у тім, що з погляду управління досягти спільних цілей у створенні можливо лише задоволенні особистих інтересів працівників. При досягненні працівниками своїх потреб проблема співвідношення між загальними та особистими інтересами не спрощується, а навпаки, має виражену тенденцію до ускладнення. Чим різноманітніші особисті інтереси працівників, тим складніше стає пошук мотивації з підвищення ефективності їх праці.
11. Принцип економічності та ефективності
У виробництві необхідно досягати як ефективного поєднання людських і матеріальних ресурсів, а й значної економії сил, найбільш продуктивного застосування праці. Суспільство зацікавлене у скороченні витрат громадського виробництва з метою збільшення обсягів інвестиційних ресурсів та накопичень.
12. Принцип домінанти розвитку (принцип основної ланки)
p align=”justify”> Принцип домінанти розвитку (принцип основної ланки) полягає в тому, що до прийняття управлінського рішення повинні бути визначені: основні перспективи, а також головний фактор, від якого залежить досягнення поставлених цілей.
Цей принцип дозволяє мінімізувати тимчасові та фінансові витрати на дослідження різних напрямків розвитку організації. Виділення головного фактора дозволяє зосередити всі види ресурсів (переважно обмежених) на розробку основного завдання.
У цілому нині, наведені вище принципи менеджменту характерні переважно для систем та підсистем управління загалом. Разом про те кожна структура лише на рівні організації має формуватися з урахуванням ще й специфічних принципів, яких можна віднести:
- пріоритет інтересів власників;
- спрямованість на демократизацію управлінських структур та управління власністю;
- рівність прав організацій в економічній сфері ринкових та партнерських взаємин;
- оптимальність організаційних структур управління;
- ефективне матеріальне стимулювання управлінської праці;
- сучасне інформаційне забезпечення апарату управління;
- наявність кваліфікованих кадрів управління тощо.
Принципи управління повинні мати правове оформлення, закріплене у системі нормативних документів, договірних зобов’язаннях. Дотримання цих принципів є основою для ефективного функціонування апарату управління.
