Стандарти оцінки (appraisal rules and standards) – зведення основних понять та правил оцінки вартості об’єктів, що розробляється та приймається органами державного регулювання або самоврядними професійними організаціями оцінювачів і служить керівництвом для професійної діяльності.
Розрізняють національні та міжнародні стандарти оцінки. Вони включають:
- визначення основних видів цін, які виявляють оцінювачі;
- перелік принципів оцінки;
- перелік та короткий опис основних методів та процедур, передбачених для оцінювачів;
- короткий опис «товару» діяльності оцінювача, тобто. звітів чи висновків про оцінку.
Національні стандарти оціночної діяльності у більшості країн з розвиненою ринковою економікою були оформлені у 1940-1960 рр. Найбільш ретельно опрацьовані стандарти оцінки США, де є стандарти окремих професійних організацій оцінювачів (їх у країні близько 15), єдині стандарти (Unified Standards of Professional Appraisal Practices), визнані практично всіма оцінювачами.
Міжнародні стандарти оцінки вартості з 1985 р. розробляються та доповнюються Міжнародним комітетом зі стандартів оцінки майна (МКСОІ). Вони розкривають основні види вартості, що визначаються оцінювачем, наказують певний порядок його роботи під час проведення оцінки для конкретних цілей. Від національних організацій, що входять до МКСОІ, вимагається приведення у відповідність їх національних стандартів з міжнародними.
Виділяють також регіональні стандарти до яких відносять, перш за все, Європейські стандарти оцінки (ЄСО), що виконують ті ж функції, що й міжнародні стандарти оцінки, але їх можна назвати більш деталізованими, чіткими, комплексними. Проте дія цих стандартів поширюється саме на європейські країни, оскільки оцінна діяльність у Європі має свою специфіку.
Національні стандарти оцінки є обов’язковими до застосування суб’єктами оціночної діяльності щодо виду вартості об’єкта оцінки, підходів до оцінки та методів оцінки, а також при проведенні самого процесу оцінки. Відповідно до вимог стандартів оцінки при складанні звіту про оцінку оцінювач зобов’язаний використати інформацію, що забезпечує достовірність звіту про об’єкт як документ, що містить відомості доказового значення.
У стандартах оцінки дається визначення основних підходів до оцінки: витратного, порівняльного та прибуткового. При проведенні оцінки оцінювач зобов’язаний використати (або обґрунтувати відмову від використання) дані підходи до оцінки. У цьому оцінювач вправі самостійно визначити у межах кожного з підходів конкретні методи оцінки, обумовлені в стандартах оцінки як засіб розрахунку вартості об’єкта оцінки у межах одного з підходів до оцінки.
