Самострахування (self-insurance) — організаційно-правова форма страхування з метою формування суб’єктом господарювання або фізичною особою за рахунок власних коштів страхового резерву та його використання для компенсації шкоди, заподіяної непередбаченими несприятливими подіями.
Самострахування — спосіб утворення страхового фонду в децентралізованій формі будь-яким суб’єктом господарювання з метою забезпечення безперебійності виробництва, схильного до різних ризикових обставин. Самострахування виступає у грошової та натурально-речовинної формах, коли самостраховик формує та використовує грошовий страховий фонд та (або) резерви сировини, матеріалів, запасних частин тощо. за несприятливої економічної кон’юнктури, затримки замовниками платежів за поставлену продукцію та ін. Порядок використання коштів страхового фонду в умовах самострахування передбачається у статуті господарюючого суб’єкта. Ринкова економіка значно розширює межі самострахування, трансформуючи їх у фонд ризику.
У самострахування відсутня або обмежена просторова розкладка збитків, внаслідок чого для забезпечення реального страхового захисту формовані страхові резерви повинні досягати величини, порівнянної з очікуваним збитком.
При самострахування страхової резерв то, можливо сформований як і натуральної, і у грошової формі. У натуральній формі резерви (насіння, фураж, сировина) створюються на випадок неврожаю, пожежі та інших несприятливих подій у сільському господарстві та деяких галузях промисловості. У разі ринку актуальніша грошова форма страхових резервів, яка широко використовується як господарюючими суб’єктами, і населенням.
Характерні ознаки самострахування:
- одноосібне володіння страхувальником страховим фондом на правах власності та повне розпорядження ним на власний розсуд (страхувальник сам визначає порядок використання страхового фонду та фіксує настання страхового випадку);
- невикористання залучених (зовнішніх) страхових фондів – відсутність страховика;
- страховий фонд створюється самим страхувальником;
- відповідальність страхувальника у частині створення страхових фондів та страхових програм тільки перед самим собою.
Самострахування є децентралізованим способом формування страхового фонду, і входить у єдину взаємозалежну систему забезпечення страхового захисту поруч із державним централізованим страховим резервом і страхуванням.
У процесі економічного розвитку суспільства об’єктивна потреба у самострахування зберігається з наступних обставин:
- науково-технічний прогрес та ускладнення господарських зв’язків посилюють потребу у страховому захисті, яку не завжди можуть забезпечити страхові компанії за прийнятною ціною;
- самострахування дозволяє суб’єкту самому контролювати розміщення тимчасово вільних коштів резерву.
У зв’язку з цим з’явилися кептивні страхові компанії, що формуються у рамках ФПГ чи галузі для управління ризиком засновників. Страховий фонд отримує інституційне оформлення і набуває при цьому рис як самострахування, так і страхування.
Самострахування – історично найбільш ранній спосіб страхування. Він застосовувався як із нерозвинених, і при розвинених товарно-грошових відносинах.
На ранніх фазах розвитку людського суспільства різні резервні фонди, призначені для використання за будь-яких несприятливих обставин, що створив їх суб’єктом могли бути запасами зерна, прісної води, продуктів харчування та інших життєво важливих продуктів і витратних матеріалів. Нерідко такі резервні фонди створювалися колективно. У цьому випадку такі фонди практично завжди формувалися на основі простої домовленості між учасниками спільноти, яка створює резервний фонд (сім’ї, громади). Рішення про використання коштів цього фонду приймалося відповідно до ієрархії, що існувала в тому чи іншому суб’єкті господарювання. У сім’ї це був глава сім’ї, у державі – верховний правитель (король, цар тощо).
Метод самострахування застосовується у сучасних умовах. Наприклад, держава за рахунок бюджетних коштів формує фонди, призначені для використання у разі війни, стихійних лих, техногенних катастроф та ін.
Самострахування використовують деякі іноземні мореплавні підприємства, які відраховують зі своїх оборотів певні суми до особливого страхового фонду, з якого вони покривають витрати на ремонт суден після аварій, заміни загиблих судів на нові тощо. При цьому самострахування не виключає можливості страхування судна від певного ризику страхової компанії.
