Ринок (market) – основна форма організації громадського господарства за умов товарного виробництва, що забезпечує взаємодію між виробництвом та споживанням, розподіл ресурсів на користь його учасників – власників цих ресурсів. Оскільки учасники ринку прагнуть нарощування свого багатства, то, відповідно, виробники домагаються прибутку (як мінімум, відшкодування понесених витрат), а споживачі – задоволення потреб (у межах платоспроможного попиту), тобто. максимізації корисності. При цьому учасники ринку діють на основі вільного вибору, взаємної угоди щодо умов угод, максимально можливої інформації та конкурентності.
Ринок представляє сферу обміну (звернення), у якій здійснюється зв’язок між агентами громадського виробництва, у формі купівлі-продажу, тобто. зв’язок виробників та споживачів, виробництва та споживання.
Суб’єктами ринку є продавці та покупці. Як продавців і покупців виступають домогосподарства (у складі однієї чи кількох осіб), підприємства, держава. Більшість суб’єктів ринку діють одночасно як покупці, і як продавці. Суб’єкти взаємодіють над ринком, утворюючи взаємопов’язаний «потік» купівлі-продажу.
Об’єктами ринку є товари та гроші. Як товари виступає вироблена продукція, фактори виробництва (земля, праця, капітал), послуги. Як гроші – всі фінансові кошти.
У реальній економіці ринок взаємодіє, з одного боку, з натуральним господарством, а з іншого – з економічною діяльністю держави, що зазвичай встановлює «правила гри» на ринку і тією чи іншою мірою регулює його функціонування.
Головний об’єкт дослідження та економіко-математичного моделювання ринку – закономірності формування ринкової рівноваги, а у зв’язку з цим – процеси ціноутворення внаслідок взаємодії попиту та пропозиції, процеси конкуренції, входження нових учасників (постачальників та споживачів) на ринок та вибування з нього потерпілих ураження у конкурентної боротьби.
У функціонуванні ринку на вирішальній ролі грають ціни. Вони виконують інформаційну та регулюючу функції, функцію поділу благ, що пропонуються на ринку, та благ, які розподіляються поза ним (наприклад, об’єктів державного замовлення, благ із громадських фондів споживання). (Див. також Сукупна пропозиція та Сукупний попит).
Взаємодія попиту та пропозиції одного окремо взятого товару (зазвичай також беруться до уваги взаємозамінні товари) сприймається як ринок цього товару (товару, послуги). Розрізняють ринок праці, капіталів, цінних паперів, валютний, фінансовий та інших.
Виділяють основні види ринків:
- за рівнем насичення ринку: рівноважний, дефіцитний, надлишковий ринок;
- за характером продажів – оптові та роздрібні ринки;
- за відповідністю чинному законодавству – легальний та нелегальний ринок;
- за організаційними ознаками – організований та неорганізований;
- за рівнем відкритості – відкритий, обмежений, закритий;
- за територіальною ознакою: місцеві, регіональні, національні ринки та світовий ринок.
В економічній літературі розглядаються два агрегати:
- ринок товарів та послуг, вироблених фірмами (товарні ринки);
- ринок праці, сировини та інших факторів виробництва, що їх використовують (факторні ринки).
Сукупність всіх ринків, що розрізняються за різними критеріями, утворює систему ринків (ринок у узагальненому значенні). Розглянутий теоретично, але ніколи не досяжний практично, ідеальний чи досконалий ринок вимагає дотримання щонайменше 5 умов:
- атомістичність ринку (у ньому має брати участь величезна кількість незалежних продавців і покупців (фірм та індивідів); тільки за цієї умови жоден з них не буде достатньо сильним, щоб впливати на функціонування ринку);
- однорідність продукції (якщо продукти однакові, у покупця немає об’єктивних причин для переваги товару одного продавця товару іншого, крім ціни);
- свобода входження на ринок будь-якого виробника та будь-якого покупця;
- «прозорість» ринку (повна поінформованість учасників про події, що відбуваються на ринку, відсутність змови між продавцями);
- мобільність факторів виробництва (зокрема, взаємозамінність праці та капіталу).
Насправді відступ від перелічених умов призводить до формування різних типів ринків, класифікація яких наведено у таблиці.
Див Монополія, Олігополія, Дуополія, Монопсонія, Конкуренція.
Перелічені вимоги не можна здійснити в сучасних умовах. Наприклад, «атомістичність» навряд чи можлива за потужного розвитку концентрації виробництва, «свобода входження на ринок» різко ускладнюється досягнутим рівнем масовості виробництва та його капіталомісткістю. Разом про те будь-який реально функціонуючий ринок, попри очевидні відхилення від наведеної ідеальної схеми, характеризується дією більш-менш ефективного ринкового механізму. Це означає, що в цілому:
- ціни змінюються під впливом співвідношення попиту та пропозиції;
- розподіл ресурсів та обсяги виробництва в цілому орієнтуються на ціни, як на сигнали інформації про стан ринку та тенденції його розвитку;
- для економіки загалом характерна тенденція до оптимальної структури виробництва та розподілу благ.
Хоча поряд із країнами ринкової економіки ще існують держави, де зберігається антипод ринку – планова система управління економікою, історичний досвід показав, що принаймні на найближче майбутнє альтернативи ринку немає.
Умови виникнення ринку:
- суспільний розподіл праці. Через поділ праці досягається обмін діяльністю. Через війну працівник певного виду праці має можливість користуватися продуктами будь-якого іншого конкретного виду праці;
- спеціалізація. Спеціалізація – форма суспільного розподілу праці як між різними галузями та сферами суспільного виробництва, так і всередині підприємства на різних стадіях виробничого процесу. У промисловості розрізняють три основні форми спеціалізації:
- предметну (автомобільні, тракторні заводи);
- підетальну (завод шарикопідшипників);
- технологічну (прядильну фабрику);
- обмеженість виробничих повноважень людини. Обмежені у суспільстві як виробничі можливості людини, а й інші чинники виробництва (земля, техніка, сировину). Їхня загальна кількість має межі, а застосування в будь-якій одній сфері виключає можливості такого ж виробничого використання в іншій. В економічній теорії це явище отримало назву закону обмежених ресурсів. Обмеженість ресурсів долається у вигляді обміну одного продукту в інший через ринок;
- економічна відособленість товаровиробників. Економічна відокремленість означає, що тільки сам виробник вирішує, яку продукцію випускати, як її виробляти, кому та де продавати. Правовим режимом стану економічної відокремленості є приватної власності. Обмін продуктами людської праці насамперед передбачає наявність приватної власності. З розвитком приватної власності розвивалося і ринкове господарство. Об’єкти приватної власності різноманітні. Вони створюються та примножуються за рахунок підприємницької діяльності, доходів від ведення власного господарства, доходів від коштів, вкладених в акції та інші цінні папери.
До функцій ринку відносяться:
- інформаційна — ринок дає його учасникам інформацію про необхідну кількість товарів та послуг, їх асортимент та якість;
- посередницька – ринок виступає посередником між виробником та споживачем;
- ціноутворююча — ціна складається на ринку на основі взаємодії попиту та пропозиції, з урахуванням конкуренції;
- регулююча — ринок приводить у рівновагу попит та пропозицію. Через закон попиту він встановлює потрібні пропорції економіки. Найбільш успішно це відбувається за умов досконалої конкуренції;
- стимулююча – ринок стимулює впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат на виробництво продукції та збільшення якості, а також розширення асортименту товарів та послуг;
- координуюча – ринок спонукає виробників створювати необхідні суспільству економічні блага з найменшими витратами та отримувати достатній прибуток;
- саніруюча (оздоровлююча) — виявлення неефективних, збиткових підприємств та спонукання їх до банкрутства, ліквідації чи реорганізації.
