Розподіл

Розподіл (distribution) –

1. Платіж, вироблений компанією з розподілу прибутку (distributable profits), що підлягає розподілу, як правило у формі дивіденду (dividend).
2. Дивіденд або квазідивіденд, з якого сплачується авансовий корпораційний податок (advance corporation tax).
3. У економічній теорії – розподіл ресурсів між різними економічними агентами. З моменту зародження економічної науки проблема розподілу ресурсів є центральною. Класична політична економія (Classical school) досліджувала розподіл багатства (wealth) між класами, робітниками, капіталістами та землевласниками. Економісти – представники неокласичної школи (neoclassical school) схильні виходити з первинного розподілу багатства та аналізувати розподіл доходу (income), одержуваного в результаті процесу виробництва (production), оперуючи законами попиту та пропозиції. Більшість сучасних економістів не задаються питанням про те, чи треба перерозподіляти дохід і багатство, створюючи натомість теорії оптимального оподаткування (taxation), щоб з’ясувати, яким чином можна досягти ефективності перерозподілу.
4. У статистиці – репрезентативність можливих значень, які може набувати випадкова величина. Розподіл можна представити у вигляді кривої, кожна точка на якій представляє ймовірність того, що випадкова величина набуде певного значення. Функція розподілу (distribution function) повинна визначити всі можливі значення випадкової величини, причому сума всіх ймовірностей, що описуються цією функцією, повинна дорівнювати одиниці. Хоча потенційно існує необмежену кількість різних розподілів, деякі групи розподілів становлять великий інтерес, тому що вони часто зустрічаються в реальному житті та їх легко використовувати. Серед таких розподілів найбільш відомий нормальний розподіл (normal distribution), в якому найбільші ймовірності групуються навколо центральної точки, званої середнім значенням (mean), і віддаляються від неї при зменшенні ймовірності; графічно нормальний розподіл має вигляд кривої у формі дзвона.
5. Доведення товарів до споживачів через систему оптових та роздрібних торговців.
6. Поділ майна та активів відповідно до закону, наприклад, у разі банкрутства або смерті будь-якої особи.
7. Розподіл чистого прибутку організації за рахунками. Деякі платежі можуть розглядатися як витрати та відніматися відразу ж до розрахунку чистого прибутку; інші платежі є результатом розподілу прибутку – щойно його розмір затверджено. До першої групи відносяться такі нормальні комерційні витрати, як заробітна плата та платня найманого персоналу, транспортні витрати, плата за світло та опалення та більшість виплат відсотків зовнішнім джерелам фінансування. Розподіл чистого прибутку включає платежі з прибуткового податку або податку на корпорацію, дивіденди акціонерів, відрахування до резервного фонду та, у разі з партнерствами, платні та відсотки на капітал, виплачені партнерам.
8. Розподіл позичальником коштів, що виплачуються рахунок погашення кількох позичок, взятих в однієї й тієї кредитора. Право розподіляти виплати за заборгованостями належить позичальнику, проте, якщо він не може цього зробити сам, розподілом має право зайнятися кредитор.
9. Документ, який конкретизує певну партію товарів, яка має бути поставлена ​​в рамках форвардного контракту. Наприклад, у деяких випадках форвардні контракти передбачають відвантаження товарів упродовж шести місяців. Під час укладання договору показники продуктів можуть конкретизуватися. Перед відвантаженням постачальник повинен повідомити покупця про те, які саме товари він має намір відправити йому за контрактом, конкретизуючи їх, наприклад, вказуючи на маркування та номери упаковок за групами.

Розподіл – фаза суспільного відтворення, що поєднує виробництво благ та їх споживання. На цій фазі відбувається розподіл національного доходу між членами суспільства, між виробниками та споживачами. У ринковій економіці функцію розподілу переважно приймає він ринок. На ринку фахівцем у сфері попиту є розподільник (distributor), економічна відповідальність якого пов’язана з ризиком вибору потрібного товару та відповідальності у сфері цін. Він повинен розрахувати свій прибуток таким чином, щоб він міг винагородити його за ризик і одночасно не підвищував кінцевий рівень цін настільки, що це могло б знизити попит. У сфері цін розподільник як клієнт постачальника має впливати на ціни виробника, аби забезпечити достатній обсяг продажів.

Сучасний розподіл, що прийшов на зміну традиційній торгівлі, здійснюється багато в чому на індустріальному та міському рівнях, коли смаки та потреби споживачів перебувають у центрі комерційної діяльності. Усі види розповсюдження продуктів відносяться до розподілу.

У сфері споживчих благ розрізняють два основних види розподілу комерційного типу: оптову торгівлю (постійна та масова купівля товарів, їх складування та регулярне забезпечення професійних споживачів, за винятком продажів окремим покупцям) та роздрібну торгівлю (Придбання продавцем товарів для перепродажу споживачеві в готовому для кінцевого використання вигляді). Економічну ефективність розподілу забезпечують методи маркетингу, комерційного планування виробництва, використання реклами з метою зростання збуту товарів.