Розділ іпотечного боргу при розлученні справа хоч і непроста, але цілком реальна. При розлученні кожен із подружжя повинен розуміти, що будь-яке житло, набуте у шлюбі — власність подружжя, незважаючи на те, на кого воно оформлене і хто фактично виплачував кредит за нього. Навіть якщо дружина позичальника ніде не працювала і не приносила дохід у сім’ю, вона має такі ж права на квартиру, як чоловік, який міг самостійно виплачувати борг, маючи мінімальну зарплату для іпотеки.
Відповідно до Сімейного кодексу, квартира, придбана подружжям за іпотекою, є спільно нажитим майном. Борг із іпотеки, виходячи із судової практики, буде розподілено між чоловіком і дружиною в тих же частках, у яких вони поділять майно.
За законом колишнє подружжя виступає перед банком созаемщиками, тобто несуть солідарну відповідальність, і кредитна організація має право вимагати погашення кредиту у кожного з них. Якщо оплату позики повністю вироблятиме один із подружжя, він має право вимагати від другого відшкодування компенсації рівної вартості виплаченого боргу перед банком.
Колишнє подружжя може поділити борг між собою або за згодою сторін, або через суд.
Перший шлях краще, оскільки тривале з’ясування відносин і судовий розгляд часто призводять до пропусків платежів за кредитом. У такій ситуації банк може скласти стягнення на закладене майно.
У разі укладання угоди розділ іпотечного боргу під час розлучення може бути врегульований декількома способами.
Перший варіант. Якщо один із подружжя отримує вищу зарплату, ніж інший, і здатний продовжити виплати за іпотечним кредитом, то йому можна передати об’єкт нерухомості та зобов’язання з платежів.
Другий варіант. Продати закладене майно, повністю погасити іпотечну позику перед фінустановою та розділити залишок коштів між подружжям.
Обидва ці варіанти повинні узгоджуватися з банком. Як правило, у першому випадку переоформляється іпотечний кредит на одного з подружжя. У другому – потрібна згода кредитної організації на продаж майна, що є забезпеченням із позики.
У жодному разі за жодних обставин не слід пропускати платежі, інакше до суми заборгованості перед банком додадуться додаткові штрафні санкції, і це лише ускладнить ситуацію.
Існують ситуації, коли кредит брав одне з подружжя до одруження. При укладенні шлюбу та після народження дітей щомісячний платіж не перераховується банком, позичальник сплачує суму, встановлену ще до появи утриманців. Однак у разі дружина (чоловік) при розлученні вправі претендувати частина платежів зроблених у період шлюбу чи частину нерухомості, пропорційну цій сумі, оскільки зазначені платежі будуть проводитися із спільного имущества. Щоб уникнути цієї ситуації, позичальник повинен повідомити банк про вступ до шлюбу, тоді другий чоловік буде оформлений поручителем і виникне солідарна відповідальність за іпотечним кредитом.
У випадку, якщо чоловік-позичальник хоче залишатися єдиним позичальником і, відповідно, єдиним власником квартири, при одруженні можна укласти шлюбний договір, в якому будуть прописані умови, згідно з якими другий чоловік не матиме домагань на квартиру. Якщо чоловік хоче залишатися єдиним власником, але не хоче укладати шлюбний контракт, порада тут одна – у разі розірвання шлюбу домовлятися з колишньою «половиною» на взаємоприйнятний варіант.
Окремо слід обговорити ситуацію, за якої люди, які мешкають разом, ведуть спільне господарство і навіть виховують спільних дітей, не оформлюють своїх відносин у РАГСі. З погляду сімейного права шлюб визнається лише у разі державної реєстрації речових у органах записи актів громадянського стану. Саме на такі шлюби поширюються всі норми, що стосуються законного режиму власності подружжя (рівні права на майно) та договірного режиму власності (угода про розподіл майна, шлюбний контракт). В інших випадках люди, що живуть у так званих цивільних шлюбах, є учасниками цивільних правовідносин, і сімейне право на їхні стосунки не поширюється.
У разі припинення таких відносин громадянським подружжям доведеться або домовлятися про поділ майна та боргів (це буде виключно цивільно-правова угода), або визначати свої частки у майні пропорційно реально внесеним коштам на його придбання у судовому порядку. Для банку сімейний статус созаемщиков нічого очікувати мати значення, оскільки банк укладає з кожним із позичальників цивільно-правовий договір, відповідно до якого має право пред’являти вимоги про погашення кредиту, як кожному із созаемщиков солідарно, і одному з них.
