Режим валютного курсу (Exchange Rate Regime) – сукупність принципів, правил та механізмів, які використовують центральні банки та органи державної влади щодо встановлення курсу національної валюти до іноземних валют. Режим валютного курсу є основою валютної політики країни та визначається станом економіки та рівнем зовнішньоекономічних відносин. В умовах глобалізації та високої мобільності капіталу режим валютного курсу відіграє важливу роль у регулюванні економічного розвитку країни. У міжнародній практиці використовують фіксовані та «плаваючі» (гнучкі) режими валютних курсів, а також їхнє певне поєднання.
Фіксований режим валютного курсу передбачає наявність встановленого офіційного паритету, зазвичай до валюті (валютному кошику) економічно найрозвиненішої країни, який підтримують органи державного валютного контролю.
Під «плаваючим» режимом валютного курсу (Floating Exchange Rate) розуміють такі курси, рівні яких визначаються на ринку під впливом попиту та пропозиції, що, у свою чергу, залежить від стану платіжного балансу країни, співвідношення відсоткових ставок та темпів інфляції, очікувань учасників ринку, офіційних валютних інтервенцій тощо . Вільно плаваючий режим валютного курсу називається флоатінг. За умови введення додаткових обмежень такий режим валютного курсу називають «брудним» флоатингом або керованим «плаванням».
Більшість країн світу орієнтуються саме на «плаваючі» або «регульовані плаваючі» режими валютного курсу. Змішані режими валютного курсу запроваджуються з метою стимулювання чи стримування певних видів чи напрямів зовнішньоекономічної діяльності чи фінансово-кредитної політики держави. Насправді зазначені режими валютного курсу можуть трансформуватися на такі види.
1. Режим обмінного курсу без суверенного платіжного засобу (Exchange Arrangements with no Separate Legal Tender), у якому валюта інший країни функціонує як єдиний законний засіб платежу (формальна доларизація), чи країна входить у валютний союз, у якому використовується єдиний спосіб платежу. Встановлення таких режимів означає повну відмову від контролю за внутрішньою грошово-кредитною політикою.
2. Режим валютного бюро (Currency Board) – валютний комітет, валютне регулювання, механізм стовідсоткового резервування, валютний щит, валютне забезпечення, валютна прив’язка. Цей режим валютного курсу ґрунтується на законодавчому зобов’язанні обмінювати національну валюту на певну іноземну валюту за твердим курсом у поєднанні з обмеженнями емісійних органів на виконання їхніх основних обов’язків. Це означає, що національна валюта випускається лише за іноземну валюту, повністю підкріплюється валютними резервами, залишаючи лише невелику свободу для дискреційної монетарної політики центрального банку.
Впроваджуючи режим валютного бюро, країна імпортує довіру до валюти з країни, валюта якої вибрано якоря. Тому запровадження такого режиму доцільно у разі недостатньої довіри до монетарної влади, або коли центральний банк створюється як новий інститут або впроваджується нова валюта. Режим Currency Board використовується також для попередження нестабільності або відновлення конвертованості валюти під час криз.
Основна риса такого режиму валютного курсу – гарантія внутрішньої конвертованості валюти забезпечується повним покриттям грошової бази резервами в іноземній валюті. Наслідком застосування валютного бюро також можливо зміна в інфляційних очікуваннях. Вони наближаються до рівня інфляції країни, до валюти якої прив’язана національна валюта. Завдяки зростанню довіри до режиму валютного бюро гнучкішими стають ціни.
3. Режим фіксованої прив’язки (Conventional Fixed Peg Arrangements), згідно з яким країна «прив’язує» свою валюту в певних межах до валюти економічно більш розвиненої країни відповідно до загальної домовленості, як у механізмі регулювання валютних курсів (Exchange Rate Mechanism), або до «кошика валют» країн, найбільших торгових та фінансових партнерів. Набір валют може бути стандартизований, як, наприклад, структура СПЗ. Найчастіше для цих цілей використовують долар США та євро. Умовами такого режиму валютного курсу дозволяються коливання обмінного курсу у межах встановленого центрального, максимального чи мінімального рівня обмінного курсу.
Монетарна влада підтримує фіксований курс за допомогою прямих інтервенцій або непрямого впливу (відсоткова політика, валютний контроль). При цьому гнучкість грошово-кредитної політики залишається більшою, ніж за режимів без суверенного платіжного кошти та валютного бюро, оскільки виконуються традиційні функції центрального банку. Варіантом такого режиму валютного курсу може бути фіксована прив’язка з коридором (Pegged Exchange Rates with Horizontal Bands), у якому обмінний курс підтримується у межах. Реалізація грошово-кредитної політики обмежується “шириною” валютного коридору.
4. Режим повзучої прив’язки (Crawling Peg). Курс національної валюти прив’язується до іноземної валюти, але може бути скоригований відповідно до встановлених правил. Підтримка режиму повзучої прив’язки накладає певні обмеження на грошово-кредитну політику, подібні до режиму фіксованої «прив’язки». У разі режиму повзучої прив’язки з коридором курс національної валюти підтримується в межах коливань від центрального курсу. Рівень гнучкості валютного курсу залежить від «ширини» коридору, який може бути симетричним щодо центрального курсу або може розширюватися асиметрично відповідно до зміни верхньої чи нижньої межі. Зобов’язання підтримувати валютний курс у межах коридору обмежує незалежність грошово-кредитної політики центрального банку.
В Україні наприкінці 1997 р. рішенням Кабінету Міністрів та Національного банку України було встановлено валютний коридор гривні до долара США в межах 1,75 – 1,95. У січні 1998 р. його межі було розширено до 1,80 -2,25, у вересні 1998 р. – змінено до 2,5 -3,5 грн., а у лютому 1999 р. встановлено в межах 3,4 – 4 , 6 грн. за 1 дол. США. Крім того, в окремих випадках Національний банк України встановлював граничні розміри маржі щодо валютно-обмінних операцій як на міжбанківському ринку, так і для обмінних пунктів. З 2000 р. практику встановлення «валютного коридору» було скасовано, хоча з 2008 р. Національний банк знову почав її використовувати.
Аналіз показує, що на початку 1990-х років у світі найпопулярнішим було застосування фіксованих режимів валютного курсу та механізмів їх прив’язки до інших валют. З середини 1990-х років переваги надавалися керованому або вільному плаванню. У 2000-х роках ситуація практично не змінилася, що свідчить про відносну стабільність глобальних інституційних засад світового валютного ринку.
В Україні у 1996-2000 роках. практично існував режим «валютного бюро», а 2000-2016 рр. – Режим керованого «плаваючого» курсу.
(Див. Валютна політика, Валютне регулювання, Валютний курс).
