Репарації (англ. reparations, від лат. reparatio – відновлення) – вид матеріальної міжнародно-правової відповідальності в міжнародному праві (повне або часткове відшкодування державою заподіяної ним шкоди країнам, що зазнали військового нападу, у грошовій чи іншій формі).
Репарації – відшкодування суб’єктом міжнародного права заподіяної шкоди іншому суб’єкту міжнародного права у вигляді товарів, грошей, робіт чи послуг. Окремий випадок репарацій – відшкодування збитків, завданих державою-агресором державам, що зазнали з його боку військової агресії. В даному випадку необхідно відрізняти репарації від контрибуцій, тобто довільних виплат з боку держави, що програла у війні, на адресу держав-переможців, незалежно від того, хто був агресором, і від суми завданих збитків. Самі репарації, у свою чергу, є окремим випадком матеріальної міжнародно-правової відповідальності, яка включає, крім репарацій, реституцію і компенсацію.
Репарації у грошовій формі можуть оформлятися як державні облігації або як особливий державний борг, у тому числі, що виплачується з конкретних джерел (наприклад, у вигляді частки прибутку від продажу природних ресурсів). Репарації у матеріальній формі виплачуються шляхом передачі приймаючій стороні сировини, верстатів та обладнання, заводів (для подальшого відновлення на своїй території), патентів, будівельних матеріалів та інших матеріальних цінностей у заздалегідь обумовлених обсягах. Крім того, репарації виплачуються у вигляді утримання армії держави-переможця на території переможеного, а також у вигляді примусових робіт на користь переможця.
Виплата репарацій зазвичай передбачається у мирному договорі. Вперше право на отримання репарації отримали країни Антанти відповідно до Версальського мирного договору 1919 р., який встановив відповідальність Німеччини та її союзників за шкоду, завдану війною цивільному населенню супротивника. Репарації тут мали форму замаскованої контрибуції (платежів на користь країн-переможців, заборонені сучасним міжнародним правом).
Обсяг та форми відшкодування збитків, завданих Німеччиною та її союзниками під час 2-ої світової війни 1939–1945 рр., були визначені Кримською конференцією 1945 р. На Потсдамській конференції 1945 р. умови виплати репарації були уточнені: претензії СРСР передбачалося зони Німеччини та німецьких активів, що перебувають у Болгарії, Фінляндії, Угорщині, Румунії та Східній Австрії; репараційні претензії Польщі передбачалося задовольнити із частки СРСР; репараційні виплати США, Великій Британії та іншим країнам, які отримали право на відшкодування збитків, передбачалося здійснити за рахунок західних зон; деяку частину відшкодування збитків СРСР повинен був отримати із західних зон Німеччини. Виплати репарації з НДР було припинено за спільною угодою СРСР та Польщі з 1 січня 1954 р. Рішення Кримської та Потсдамської конференцій про виплату репарації на користь СРСР із західних зон Німеччини не було виконано.
Практика призначення репарацій державам-агресорам, що програли у війнах, викликає критику деяких економістів. Так, Джон Мейнард Кейнс, який брав участь у мирних переговорах у Версалі після Першої світової війни, на знак протесту проти репарацій, накладених на Німеччину, звільнився з Казначейства Сполученого Королівства, після чого написав відому роботу «Економічні наслідки миру», в якій передбачив фінансовий крах Німеччини , Шкідливий для всієї європейської економіки. Крім того, Кейнс передбачав посилення реваншистських настроїв у Німеччині та можливість майбутньої нової війни. Ця робота зробила його відомим широкому загалу.
