Реальний сектор економіки – Сукупність галузей економіки, що виробляють матеріальні та нематеріальні товари та послуги, за винятком фінансово-кредитних та біржових операцій, що відносяться до фінансового сектору економіки.
Термін немає чіткого законодавчого визначення. Часто використовується у політичній лексиці та публіцистиці без конкретизації сенсу. Багато авторів під реальним сектором мають на увазі лише сферу матеріального виробництва та не відносять до нього послуги, торгівлю, науку.
Реальний сектор економіки (real production sector) – сектор, де створюється валовий внутрішній продукт. Включає промислове виробництво, що складається з підприємств видобувної та переробних галузей промисловості, сільського господарства, сфери надання промислових, побутових та інших послуг.
Основу реального сектора економіки становить виробництво промислової та сільськогосподарської продукції. Саме у сфері виробництва відбувається взаємодія виробника із природою, створюються нові матеріальні блага. Кількісний та якісний розвиток виробничої сфери забезпечує добробут суспільства, зростання доходів населення, створює матеріальну базу для розвитку освіти, охорони здоров’я, культури.
На стан реального сектора економіки впливають:
- рівень розвитку продуктивних сил;
- науково-технічний прогрес;
- кредитно-грошова політика держави;
- бюджетна політика;
- податкова політика;
- заходи, які вживаються державою для забезпечення зростання інвестицій;
- рівень світових цін;
- стан платіжного балансу країни.
Реальний сектор економіки в колишньому СРСР після 2-ої світової війни у своєму розвитку зазнав кількох етапів. 1945-1950 – переорієнтування промисловості з військового виробництва на мирні рейки (конверсія); період 1950-1970 характеризувався швидким та ефективним розвитком економіки; 1971-1991 – відносно високі, але загасаючі темпи розвитку. З 1991 р. розпочався процес початку ринкової економіки, зумовлений уповільненням економічного зростання, виникненням міжгалузевих диспропорцій, падінням фондовіддачі, ефективності капітальних вкладень, високим рівнем мілітаризації економіки колишнього СРСР. Водночас перехід до ринкової системи супроводжувався низкою структурних, фінансових та системних криз.
На стан реального сектора економіки істотно впливає:
- стан фінансового ринку та насамперед рівень відсоткових ставок, від якого залежить можливість підприємств вдаватися до короткострокових та довгострокових банківських кредитів для поповнення оборотних коштів та здійснення капітальних вкладень;
- сальдо зовнішньоторговельного балансу країни;
- інвестиційний клімат країни, наявність сприятливих умов інвестицій, насамперед прямих;
- державна політика, що гарантує права інвесторів, забезпечує можливості для репатріації прибутку, створення умов, у яких неможливий перегляд результатів приватизації;
- наявність чи відсутність обмежень у зовнішньоекономічній діяльності.
Для нормального функціонування підприємств реального сектора економіки потрібна також адекватна податкова система.
