Принципи локалізації ризиків — норми права, які стимулюють або зобов’язують юридичних і фізичних осіб страхувати ризики, що належать їм, у вітчизняних страхових компаніях.
У міжнародній торгівлі принципи локалізації ризиків виражаються у переважному праві імпортера чи експортера товару укладати договір страхування. Наприклад, якщо це право має імпортер, який купив товар на умовах ФОБ (див. Інкотермс), то страхування має бути укладено у страховій компанії, яка заснована в країні імпортера.
Принципи локалізації ризиків є метою захисту національного страхового ринку від зовнішньоекономічної експансії іноземних страховиків. Контроль над дотриманням принципів локалізації ризиків покладено органи державного страхового нагляду.
У сучасних умовах, коли основною формою зовнішньоекономічної експансії стала багатонаціональна компанія, принципи локалізації ризиків зазнали з їхнього боку гострої критики, оскільки страхування майнових інтересів у кожній окремій країні суперечить корпоративній стратегії управління ризиками в міжнародному масштабі (пов’язане з великими труднощами, зумовленими відмінностями у національних страхових законодавствах, податках, а також обмеженнями у переказі валюти та багатьма іншими факторами).
На противагу принципам локалізації ризиків висунуто концепцію глобального страхування, коли всі ризики багатонаціональної компанії, незалежно від їхнього місцезнаходження та локалізації, повинні страхуватися в одного страховика.
