Принцип Парето (Закон Парето, «правило 20/80») — універсальний принцип розподілу агентів результативності, сформульований італійським математиком, економістом і соціологом Вільфредо Парето (1848–1923) і в загальному випадку такий: 20% причин відповідають за 80% наслідків.
«Правило 20/80» формулюється так: 20% людей виконують 80% роботи. Воно свідчить про нерівномірний розподіл продуктивності праці (роботи) та доходів. Закон Парето справедливий також розподілу споживчих витрат окремих груп покупців, дохідності різних груп товарного асортименту та інших.
Принцип Парето може використовуватися як базова установка в аналізі факторів ефективності будь-якої діяльності та оптимізації її результатів: правильно обравши мінімум найважливіших дій, можна швидко отримати значну частину від планованого повного результату, при цьому подальші покращення неефективні і можуть бути невиправданими (згідно з кривою Парето) ).
Принцип Парето може бути сформульований і таким чином: доходи розподіляються залежно від величини співвідношення доходу та кількості осіб, що отримують його, і описується рівнянням
N = A · x-m, или в виде lgN = lgA - m*lgХ
де х – Змінна величина доходу,
N – Чисельність людей з доходом, рівним або вище x,
A і m – Коефіцієнти рівняння.
Парето встановив, що розподіл доходів вище за певну величину х зберігає стійкість. Під час своїх досліджень Парето ґрунтувався на тому, що головним при розподілі доходів є принцип нерівномірного розподілу природних людських здібностей, а чи не соціальні умови. З чого випливало висновок про об’єктивний характер закону Парето і про неможливість змінити принцип розподілу шляхом соціальних перетворень.
У роботах В.Б. Булгака, Л.Є. Варакіна та ін. через 100 років після опублікування роботи В. Парето математично доведено існування принципу Парето на основі моделі про нерівномірний розподіл праці серед населення. З опорою на це співвідношення розроблено різні ефективні методи прогнозування, що використовуються при плануванні для товарів, брендів, ринків, організацій, галузей та ін.
В. Парето проаналізував великий статистичний матеріал, що відноситься до Пруссії, Саксонії та Англії ХІХ ст., Флоренції епохи Ренесансу, Перу XVIII ст., Аугсбурга XVI ст. і т.д., і дійшов висновку, що спосіб розподілу доходів по суті є одним і тим же у різних країнах та у різні історичні епохи. Причому нерівність у розподілі доходів може бути зменшено лише в тому випадку, якщо дохід та виробництво зростають швидше за чисельність населення.
Головний висновок В. Парето полягав у тому, що 20% багатих сімей належить 80% власності та доходів, і якщо виділити з 20% багатих знову 20% найбагатших (4% найбагатших), то на їхню частку знову прийде 80% (від 80 %, тобто 64%) багатств. У середині XX ст. Дж. М. Джуран назвав це співвідношення «принципом Парето».
Дж. М. Джуран розробляв принципи управління якістю та виявив, що 20% дефектів викликають 80% проблем. Він сформулював це як універсальний принцип: «важливого — мало, звичайного — багато». Згодом фахівці у різних галузях знань підтверджували цей принцип. Консультант з бізнесу Річард Кох у книзі «Принцип 20/80: секрети досягнення більших результатів при витраті менших зусиль» називає його емпіричним законом, який діє практично у всіх сферах бізнесу.
Парадокс принципу Парето полягає в тому, що він застосовується практично в будь-якій сфері діяльності та знань, починаючи від основ фізики та до теорії управління та музики. Так, у фізиці відомий емпіричний закон Хуга, який полягає в тому, що рівень шуму у зразках обернено пропорційний сумарному числу носіїв.
У суспільстві діє принцип Парето:
- 20% злочинців вчиняють 80% злочинів;
- 20% водіїв винні у 80% дорожньо-транспортних пригод;
- 20% одружених відповідальні за 80% розлучень (ті, які постійно то одружуються, то розлучаються);
- 20% дітей використовують 80% можливостей, що надаються системою освіти у цій країні;
- 80% вільного часу посідає спілкування з двома-трьома найближчими людьми;
- 80% часу учні витрачають засвоєння 20% навчального матеріалу.
Багато прикладів, що підтверджують принцип Парето, можна знайти в галузі бізнесу:
- 20% асортименту продукції пропонують зазвичай 80% від загального обсягу покриття постійних витрат і прибутку;
- 20% покупців та клієнтів зазвичай приносять компанії 80% прибутку;
- 20% постачальників постачають 80% товару;
- 20% загальної кількості об’єктів корпорації становить 80% її економічної основи;
- 20% товарних запасів займають 80% складу, тощо.
Для маркетингу, як й у менеджменту, принцип Парето вважається емпіричним, і має перевірятися у кожному даному випадку. Крім того, сама пропорція може виявитися іншою — не 80:20, а, наприклад, 90:10 або 70:30. Головне в тому, що принцип Парето вказує на значне відхилення від пропорції 50:50 у різних областях, а не конкретну величину відхилення . Так, на початку ХХІ ст., в економічно розвинених країнах Європи та в Північній Америці на частку 20% багатих громадян припало 40-45% усіх доходів та 60-70% власності. У країнах Латинської Америки 20% найбагатших громадян отримують близько 60% усіх доходів, причому частку 10% найбагатших доводиться трохи менше половини всіх грошових доходів населення.
Найбільш очевидні причини прояву подібної емпіричної закономірності:
- значних чинників небагато, а факторів тривіальних безліч – лише поодинокі події призводять до важливих результатів;
- велика частина зусиль не дає бажаних результатів;
- те, що бачимо, який завжди відповідає дійсності — завжди є приховані чинники;
- те, що ми розраховуємо отримати в результаті, зазвичай відрізняється від того, що ми отримуємо (завжди діють приховані сили);
- більшість вдалих подій зумовлено дією невеликої кількості високопродуктивних сил, більшість неприємностей пов’язана з дією невеликої кількості високодеструктивних сил;
- більша частина дій, групових або індивідуальних, являє собою марну трату часу. Вони не дають нічого реального для досягнення бажаного результату.
Природні та суспільні закономірності, пов’язані з принципом Парето, не вичерпуються наведеними вище прикладами і постійно поповнюються, що демонструє його актуальність. Відповідно, продовжує збільшуватися кількість синонімічних термінів та назв: «вічний закон», «принцип розподілу», «принцип найменшого зусилля», «принцип дисбалансу».
