Прибуток (profit, gain) — різниця між виручкою від продукції і на послуг, отриманої економічним суб’єктом (наприклад, фірмою, підприємством), і повними витратами їх виробництво. Це найбільш загальне визначення, мабуть, здатне охопити численні дефініції, що є в літературі: політико-економічні (де прибуток, виходячи з різного розуміння її економічної природи, по-різному визначається для соціалістичних та капіталістичних підприємств), бухгалтерсько-фінансові (балансовий прибуток, чистий прибуток тощо); прибуток в економіко-математичному сенсіЯка характеризується як різницю між доходами та витратами господарського об’єкта, обчислена в оцінках оптимального плану (в об’єктивно зумовлених оцінках).
Розрізняють: повний, загальний прибуток, званий валовий (балансовий); чистий прибутокщо залишається після сплати з валового прибутку податків та відрахувань; бухгалтерську, що розраховується як різниця між доходами від продажу, і бухгалтерськими витратами та ряд інших. З погляду податкових відносин прибуток поділяється на доподаткову (оподатковувану) і післяподаткову. Для оцінки прибутку та прибутковості використовується ряд коефіцієнтів, наприклад, норма прибутку.
Прибуток – Різниця між доходами, отриманими від реалізації продукції, основних засобів та іншого майна, виконаних робіт, наданих послуг, позареалізаційної діяльності, та нарахованою сумою витрат на виробництво, реалізацію продукції та здійснення інших видів діяльності.
У міжнародній фінансовій практиці щодо прибутку виходять або з фінансової, або з фізичної концепції капіталу. Згідно фінансової концепціїприбуток вважається отриманим, якщо фінансова (грошова) сума чистих активів наприкінці періоду перевищує фінансову (грошову) суму чистих активів на початку періоду після відрахування всіх розподілів та внесків власників протягом періоду.
Відповідно до фізичною концепцією капіталуприбуток вважається отриманим, якщо фізична продуктивність (або операційна спроможність) компанії наприкінці періоду перевищує фізичну продуктивність на початку періоду після відрахування всіх розподілів або внесків власників протягом періоду.
У галузі нормативного регулювання бухгалтерського обліку та оподаткування розрізняють бухгалтерський (обліковий) та оподатковуваний прибуток. У Положенні з ведення бухгалтерського обліку та бухгалтерської звітності бухгалтерський (обліковий) прибуток (збиток – loss) трактується як кінцевий фінансовий результат, виявлений за звітний період виходячи з бухгалтерського обліку всіх господарських операцій підприємств (організацій) та оцінки статей бухгалтерського балансу. У бухгалтерській звітності кінцевий фінансовий результат звітного періоду характеризується як нерозподілений прибуток (непокритий збиток).
Бухгалтерський (обліковий) прибуток відбивається на відповідному рахунку бухгалтерського обліку (рахунок «Прибуток та збитки»). Формування фінансового результату у звіті про прибуток та збитки проводиться таким чином:
- Виручка від продажу товарів, продукції (робіт, послуг) за вирахуванням ПДВ та інших податків та обов’язкових платежів (нетто-виручка);
- Собівартість проданих товарів, продукції, робіт, послуг (крім комерційних та управлінських витрат);
- Валовий прибуток (Стор. 1 – Стор. 2);
- Комерційні витрати;
- Управлінські витрати;
- Прибуток (збиток) від продажу (Стор. 3 – Стор. 4 – Стор. 5);
- Відсотки до отримання;
- Відсотки до сплати;
- Доходи від участі в інших організаціях;
- Інші операційні доходи;
- Інші операційні витрати;
- Позареалізаційні доходи;
- Позареалізаційні витрати;
- Прибуток (збиток) до оподаткування (стор. 6 + стор. 7 – стор. 8 + стор. 9 + стор. 10 – стор. 11 + стор. 12 – стор. 13);
- податок на прибуток та інші аналогічні обов’язкові платежі;
- Прибуток (збиток) від звичної діяльності (Стор. 14 – Стор. 15);
- Надзвичайні доходи;
- Надзвичайні витрати;
- Чистий прибуток, нерозподілений прибуток (непокритий збиток) (Стор. 16 + Стор. 17 – Стор. 18).
Таким чином, у бухгалтерському обліку використовується поняття валовий прибуток як різниці між виручкою від продажу продукції та товарів, надходжень, пов’язаних з виконанням робіт та наданням послуг, здійсненням господарських операцій, що є доходами від звичайних видів діяльності, та витратами на виробництво продукції, робіт та послуг.
Оподатковуваний прибуток – сума прибутку, з якого сплачується податок (податкова база), визначається відповідно до правил, встановлених Податковим кодексом. Об’єктом оподаткування визнається прибуток, отриманий платником податків.
З погляду Податкового кодексу, прибуток – це одержаний дохід, зменшений на величину вироблених витрат. До доходів, які враховуються при формуванні прибутку, відносяться доходи від реалізації та позареалізаційні доходи. Доходи від включають виручку від товарів (робіт, послуг) як власного виробництва, і раніше придбаних, виручку від майна, зокрема. вибувальних та зайвих основних фондів та інших товарно-матеріальних цінностей (земельних ділянок, цінних паперів, а також майнових прав та інших нематеріальних активів).
Прибуток від основних фондів та майна підприємства визначається як різниці між продажною ціною і первісною (залишковою) вартістю цих фондів та майна, збільшеною на індекс інфляції.
Доходи від позареалізаційної діяльності включають:
- доходи від здачі майна у найм (субаренду);
- від пайової участі в інших організаціях;
- від операцій купівлі-продажу іноземної валюти (у вигляді різниці між курсом продажу та офіційним курсом);
- у вигляді сальдо штрафних санкцій за порушення договірних зобов’язань, а також відшкодування збитків чи збитків;
- від надання у користування права на результати інтелектуальної власності;
- у вигляді безоплатно отриманого майна та майнових прав;
- доходи фінансового результату минулих років, виявлені у звітному періоді;
- у вигляді позитивної курсової різниці, отриманої від переоцінки майна та вимог (зобов’язань), вартість яких виражена в іноземній валюті, у т.ч. за валютними рахунками у банках;
- як вартості надлишків товарно-матеріальних цінностей, виявлених у результаті інвентаризації;
- у вигляді доходів, отриманих від операцій з фінансовими інструментами строкових угод (зокрема ф’ючерсними, опціонними, форвардними контрактами та іншими фінансовими інструментами);
- низку інших специфічних доходів.
Результати позареалізаційної фінансової складової діяльності, зазвичай, не плануються. Оцінка їхньої величини відбувається при порівнянні сум результатів позареалізаційної діяльності в динаміці за кілька років. При цьому особлива увага приділяється негативним результатам (нереалізаційних витрат). До вироблених витрат відносять обґрунтовані та документально підтверджені витрати. При цьому відповідно до Податкового кодексу під обґрунтованими розуміються економічно виправдані витрати, виконані для здійснення діяльності, спрямованої на отримання прибутку та виражені у грошовій формі, а під документально підтвердженими – витрати, підтверджені документами, оформленими відповідно до чинного законодавства.
Витрати, а також доходи, залежно від їх характеру, умов здійснення та напрямів діяльності поділяються на витрати, пов’язані з виробництвом та реалізацією (матеріальні витрати, на оплату праці, амортизація та інші витрати), та позареалізаційні витрати (обґрунтовані витрати на провадження діяльності, безпосередньо не пов’язаної з виробництвом та реалізацією).
Прибуток – ключовий індикатор, що характеризує фінансові результати будь-якої господарської структури. Вона є одним із основних джерел формування фінансових ресурсів підприємств та організацій, а також доходів бюджетів різних рівнів.
Отримання прибутку – неодмінна умова та мета підприємницької діяльності будь-якого господарюючого суб’єкта. Прибуток має певні особливості, які відрізняють його від інших економічних інструментів, що стимулюють виробництво (заробітної плати та відсоткового доходу). Її величина залежить від ефективності виробництва, що реагує на зміну попиту, цін та рівня конкуренції.
При прогнозуванні прибуток завжди є ризик і невизначеність. Тому фінансовий результат може бути негативним. На величину прибутку організації впливають чинники, як пов’язані з її виробничою діяльністю (суб’єктивні), так і не залежать від неї (об’єктивні).
До суб’єктивним факторам відносять:
- організаційно-технічний рівень управління виробництвом та реалізацією продукції;
- конкурентоспроможність продукції;
- рівень продуктивності праці та витрат на виробництво та реалізацію;
- рівень цін на реалізовану продукцію.
До об’єктивним факторам:
- рівень цін на споживані сировину та матеріали;
- енергетичні ресурси;
- норми амортизаційних відрахувань;
- кон’юнктура ринку.
Об’єктом розподілу прибутку є валовий прибуток. Законодавчо встановлюється розподіл прибутку лише з внесків податку та інших обов’язкових платежів до бюджету, відрахувань до резервного фонду. Податок на прибуток підприємств та організацій сплачується до бюджету виходячи з оподатковуваного прибутку та встановленої ставки податку.
Сформований чистий (нерозподілений) прибуток підлягає подальшому розподілу та використанню. Порядок розподілу та використання прибутку визначається установчими документами або рішеннями установчого органу. Чистий прибуток частково йде на сплату дивідендів акціонерам (ставка дивідендів, що виплачуються, так само як і відсоткова ставка курсу акцій, постійно коливається). Що Залишається у розпорядженні організації після сплати податку та виплати дивідендів прибуток спрямовується на накопичення та споживання. Облік операцій із використанню прибутку складає рахунку «Нерозподілений прибуток».
Частина чистого прибутку, спрямовану споживання, можна використовувати різні соціальні виплати (матеріальне заохочення, преміювання, одноразові допомоги, безплатне харчування, лікування персоналу тощо.).
Значна частина прибутку спрямовується переважно на фінансування інвестицій та приріст оборотних коштів (капіталізація прибутку). Чистий прибуток підприємства, спрямовану на ці цілі, збільшує вартість його майна.
Частина прибутку може спрямовуватись на формування резервного капіталу, на покриття збитків попередніх звітних періодів, а також на благодійні цілі.
Важливий напрямок фінансової роботи на підприємстві – розробка фінансової стратегії та тактики компанії, спрямованої на збільшення прибутку. У центрі уваги розробників фінансової стратегії знаходяться чотири основні цілі:
- максимізація обсягу продажу;
- максимізація доходів;
- максимізація прибутку;
- максимізація рівня рентабельності капіталу.
Отримання максимального прибутку можливе при оптимальному поєднанні обсягу продажу та ціни продукції, а також факторів, що впливають на ефективність виробничої діяльності компанії (величини постійних та поточних активів, оборотності поточних активів, рівня конкурентоспроможності продукції на ринку, ефективності кредитної політики, забезпечення страхування від фінансових та інших ризиків).
Завдання максимізації прибутку полягає у визначенні положення динамічної рівноваги між попитом та пропозицією, а також у знаходженні рівноважної ціни та відповідного обсягу продажу (див. Політика управління прибутком). У разі досконалої конкуренції максимізація прибутку ґрунтується на рівні граничних витрат і граничного доходу (якщо інвестиційна активність підприємства в цілому не підвищується, випуск і реалізація додаткової одиниці продукції дають додаткові доходи, які перевищують додаткові витрати на її виробництво і реалізацію та збільшують загальний прибуток).
Максимізація прибутку (див. рис.) досягається, коли різниця між загальними доходами від продажу та загальними витратами на виробництво в області між двома точками беззбитковості максимальна (подальше збільшення виробництва та реалізації продукції може призвести до зворотного ефекту).
